Творчість В. А. Гегамяна (1925-2000 рр..) в контексті взаємодії станкового та монументального мистецтва

Abstract

Дисертація є першим комплексним дослідженням творчості В. Гегамяна в контексті взаємодії станкового та монументального живопису. Так, у роботі вперше: представлено цілісне дослідження художнього спадку В. Гегамяна, систематизовано роботи художника за часом створення та визначено стилістичні особливості етапів так званого «одеського періоду» творчості (1963–2000 рр.); зроблено аналіз композицій художника; охарактеризовано складові художнього методу та особливості композиційно-просторового формулювання основних творів; досліджено особливості просторового втілення, як поєднання виражальних можливостей перспективних систем та «доперспективних» ознак просторовості; виявлена специфіка творчого методу та художнього спрямування від станкового до монументального. Схарактеризовано проблемність родового визначення для низки робіт Валерія Гегамяна, що певним чином проявляє досі не досліджуваний ракурс аналізу творів живопису та актуалізує звернення до проблеми взаємовідношення станкового та монументального в мистецтві. Проведено систематику сучасного підходу до постановки питання про станкові та монументальні основи живопису, та про їх взаємозв'язок в окремому творі. З’ясовано, що опанування В. Гегамяном основ художньої майстерності відбувалось у Єреванському художньому училищі (1940–1945 рр.) та Єреванському художньому інституті (1945–1950 рр.) в процесі безпосереднього навчання у знаного вірменського художника Мартироса Сар’яна. Отже, чинниками формування образно-пластичної концепції творчості В. Гегамяна «раннього періоду» творчості (до 1960-тих рр.) були традиції єреванської школи живопису, засновані на реалістичних засадах живопису в поєднанні з посиленою звучністю кольорового рішення « сар’янівської школи». Обґрунтовано, що загальний масив художнього спадку, що було відкрито після смерті художника, відноситься до періоду 1960-1990-тих років. Ранній етап творчості Гегамяна віддзеркалює реалістичний метод зображення дійсності. Починаючи з 1960-х років реалістична основа гегамянівських зображень поступово змінюється, набуваючи карбовані риси стилістики «модерн». Твори В. Гегамяна 1970–1980-тих років, що несуть ознаки художньої трансформації та створення нової дійсності, відображають вже світоглядні засади модернізму. Виявлено значимість станкових та монументальних основ в творчості художника, що дало можливість розкрити головні принципи художнього мислення Гегамяна, які впливали на засади творення образів та формування композиційних структур. Означені основні складові художнього методу художника в створенні образних модусів, через підпорядкування об’ємної конструктивності форм геометричним визначникам символічного узагальнення. Підтверджено, що важливе місце в пошуку своєї художньої мови для В. Гегамяна займало дослідження здобутків мистецтва живопису, оригінальне «спілкування» з творами великих митців через своєрідне їх копіювання. Особливої уваги заслуговують копії-студії робіт великих попередників: К. Брюллова, М. Врубеля, О. Іванова, С. Коріна, Д. Левицького, К. Петрова-Водкіна, І. Рєпіна, М. Сар’яна, В. Сєрова, та інших, які ілюструють дослідження В. Гегамяном можливостей надання якостей монументальності через трансформацію форми за допомогою зміни пластичної інформативності формоутворюючих елементів. Тяжіння до монументальності обумовлює «перероблення» просторово-образних складників знайомих усім творів. У роботах В. Гегамяна цієї серії вдалося виокремити основні прийоми монументалізації, а саме: а) збільшення масштабу втіленої форми; б) високий рівень узагальнення форми за допомогою її геометризації; в) чітка просторова визначеність «стикування» складових частин загальної конструкції (портрет скульптора Коненкова); г) структурування всіх елементів зображення в певну однорідність (портрет міфічного божества Пана); д) конструктивність будови цілісної конструкції, що спирається на просторову та анатомічну супідрядність характеристик природної форми людини. Отже, у своїх копіях-розробках В. Гегамян поступово опрацьовує нові складові виражальної авторської мови. Доведено, що якісно новий етап творчої еволюції (1980-их рр.) визначається прагненням В. Гегамяна об’єднати низку фігур у канві «образної геометрії» (За М. Волковим) загальної композиції та надати окремим формам особливого символічного звучання кольору та пластики. Яскравим прикладом та ілюстрацією досягнутої композиційної змістовності є зображення портретних образів із так званої серії «великі голови» для теми «Кривавого весілля». Систематизовано доробок В. Гегамяна по створенню фігуративних композицій «одеського періоду» творчості. Розкрито тематично-образні і художні особливості композицій: ескіз до мозаїки одеського ательє «Берізка» (1964 ), «Три балерини» (середина 1970-х.), «Карпатські мотиви» (1977–1978 рр.), «Оглядини» (середина 1970-х.), «Геній та натовп» (1960-ті.), «Криваве весілля» (1985–2000 рр.), «Хачкар» (1988–2000 рр.). Аналіз ескізів та різнохарактерних варіантів до основних композицій виявили трансформацію композиційного концепту основних тем: зміну художньо-стилістичних рис, соціальної спрямованості основних сюжетів, набуття характерного узагальнення та символізації, посилення трагедійності звучання, надання монументальності, поєднання виражальних засобів станкового та монументального мистецтв. З’ясовано, що масштабні роботи «Криваве весілля» та «Хачкар», які виконані на картоні, стали вищим досягненням В. Гегамяна і його творчим заповітом. В названих творіннях В. Гегамяна з усією очевидністю постає ситуація синтетичного поєднання родових характеристик як на рівні матеріально-технологічних, композиційно-структурних особливостей, так і, відповідно, на горизонталі образно-змістовного вираження. Художні якості колірного шару зображення, довершеність у створенні форми, знайдена системність поєднання деталей та «великої форми» не утримуються в традиційних рамках як показників ескізного доробку, так і форми станкового твору. Отже, в найбільш важливих для нього композиціях В. Гегамян прагне проголосити теми і проблеми «всезагального значення». Для втілення цих своїх задумів він застосовує зображення людських постатей великих розмірів (понад два з половиною метра), що виводить зображальні принципи в річище монументального мистецтва та монументальності. Водночас, прихильність В. Гегамяна до «станкового» мислення та тяжіння дотримуватися закону єдності дії, часу та місця продукують створення нового концепту композиційно-просторового рішення. Доведено, що загальний розвиток творчості В. Гегамяна відтворює путь еволюційного характеру. Витоки гегамянівського живопису беруть свій початок в річищі станкових основ. Еволюційні перетворення зображальної мови відбуваються на шляху набуття якостей монументальності, та апофеозне втілення шуканої цілісності вершиться в комбінації синтетичного поєднання станкових та монументальних потоків мистецтва. Композиції В. Гегамяна та еволюційні процеси стилістичного й жанрового розмаїття, що наявні в його творчості, являють собою рідкісний приклад поступового набуття художником нових (оригінальних) якостей та характеристик родового рівня. Наголошено, що тяжіння В. Гегамяна до синтетичних сполучень станкового з монументальним, що реалізоване у низці високохудожніх композицій, спонукає до висновків загальнотеоретичного плану. Умотивовано, що проблемність родового визначення основних композицій В. Гегамяна актуалізує дослідження родових характеристик живопису системно, через взаємодію домінантного проявлення родових дефініцій. Розширені, систематизовані й упорядковані знання про станкове та монументальне в мистецтві. Виголошено припущення про зміну статусу родових дефініцій упродовж всього розвитку образотворчого мистецтва, де станкові та монументальні дефініції зі статусу означень форми перейшли в статус ознак та принципів, що пов’язані з конкретним матеріальним контекстом; оформилися як тема в мистецтві, набули рис специфічної міри художнього узагальнення, проявили різні форми взаємозалежності та синтезу тощо. Згодом, коли відбуваються різноманітні трансформації, процеси запозичення та імітування, продукування різних синтетичних форм, загострюється потреба у формулюванні нових змістовних та виражальних концептів. Тут особливого значення набуває саме проблема родових дефініцій. Реальні приклади художньої практики, зокрема основні композиції В. Гегамяна, підтверджують, що питання позначення родових характеристик твору образотворчого мистецтва – це проблема вирішення цілого комплексу задач: виокремлення складових родового розгалуження та визначення їх характеру, виявлення якісних параметрів та особливостей, міри досягнення «монументальності» та «станковості», упізнавання показників синтезу і трактування складної взаємодії станкових та монументальних засад творчого акту. Виявлені проблемні сторони дослідження синтетичних художніх сполук (станкове/монументальне). Услід за мистецтвознавцем В. Власовим, який, вивчаючи можливості декоративного мистецтва, пропонує до родових визначень винести поняття «функція», «якість» та «вид мистецтва, у якому ця функція домінує», ми запропонували застосовувати таку ж залежність характеристик і до атрибутів станкових та монументальних основ. Умотивовано, що специфічні ознаки творінь В. Гегамяна доцільно досліджувати через проявлення аспектів родових дефініцій – форми, якості та функції. Картонні варіанти основних композицій В. Гегамяна певним чином «порушують» традиційне визначення роду живопису за домінантою матеріального втілення, та підкреслюють важливість аспектів якості та функції. Доведено, що аналіз особливостей композиційно-просторового втілення є невід’ємним та ключовим розділом в дослідженні характеристик станкового та монументального у творчості В. Гегамяна, де важливим моментом виступає виявлення взаємодії глибинних та площинних покажчиків простору; особливостей композиції. Художник організує складну системність художнього простору, використовуючи елементи різних просторових систем у поєднанні з «доперспективними» показниками просторовості. Йому вдається регулювати міру неоднорідності картинної площини через образну варіативність просторового опредметнення. Репрезентуючи складну систему глибинно-метричних показників, автор застосовує кресленикові засоби методів ортогональних проекцій. У фронтальному типі проекційних напрямів зберігається сталість всіх співвідношень: всі розміри та конфігурації зображуються без скорочення, змін та викривлення, що характерно для всіх просторових систем. В. Гегамян знаходить загальний елемент зображення як випадковий момент розміщення, який хоч і не відповідає повністю, але й не заперечує вже сталим принципам різних систем зображення. Сухі кресленикові дані об’єктивних характеристик «обростають» та знаходять у В. Гегамяна свою художність, комбінаторну виразність і пластичність. Теоретичне усвідомлення сутності функціонального та якісного аспектів родових дефініцій ще потребує конкретики формулювання, як і означення критеріїв, границь та феноменології станкового\монументального в різноманітті виражальних засобів; та важливе значення для торування теорії зазвичай виступає художня практика мистецтва, гідне місце в якій займає і творчість Валерія Гегамяна. The thesis is the first comprehensive study of the artwork of V. A. Hehamian in the context of interaction between easel and monumental art. It is the first time when: a holistic study of the artistic heritage of V. A. Hehamian is presented, the artist’s works are systematized according to the time of their creation, the stylistic features of the stages of the so-called “Odesa period” of his artwork (1963–2000) are determined; the components of the artistic method and the features of the compositional and spatial formulation of his main works are characterized; the features of spatial visualization as a combination of expressive capabilities of perspective systems and “pre-perspective” characteristics of spatiality are investigated; the specificity of the creative method and the artistic direction from the easel to the monumental is revealed. The problematic nature of the generic definition for a number of V. A. Hehamian’s works is described, which results in a new approach to the analysis of works of art and actualizes the appeal to the problem of the relationship between the easel and the monumental in art. Modern approaches to the question of easel and monumental foundations of painting and their interrelation in a separate artwork are systematized. It is found out that mastering the basics of artistic skill by V. A. Hehamian took place at Yerevan Art School (1940-1945) and Yerevan Art Institute (1945-1950) in the process of immediate learning under the guidance of the famous Armenian artist Martiros Sarian. Therefore, the traditions of the Yerevan school of painting based on realistic principles of painting in combination with the enhanced significance of colour in the “Sarian school” became the factors of forming the visual and plastic conception of V.A. Hehamian’s early works (until the 1960s). It is substantiated that the general array of V. A. Hehamian’s artistic heritage that was discovered after the death of the artist relates to the period of 1960-1990. The early stage of Hehamian’s work reflected the realistic method of reality depiction. Since the 1960s, the realistic images of V. A. Hehamian had been gradually changing, acquiring the distinct features of "modern" stylistics. The works of V. A. Hehamian in the 1970-1980's, having the signs of artistic transformation and the creation of a new reality, reflected the worldview foundations of modernism. The significance of easel and monumental basis in the artist's work is revealed, making it possible to show the main principles of the artistic thinking of Hehamian, which influenced the creation of images and the formation of composite structures. The main components of the artistic method of the artist in the creation of visual modes due to the subordination of the volume constructive forms to the geometric determinants of symbolic generalization are indicated. It is confirmed that an important place in V. Hehamian’s search for his artistic language was given to the study of the achievements of the art of painting and the original "communication" with the works of great artists through copying them. Particular attention is paid to the copies-studios of works of great predecessors: K. Briullov, M. Vrubel, O. Ivanov, C. Korin, D. Levytskyi, K. Petrov-Vodkin, I. Riepin, M. Sarian, V. Sierov, and others. They illustrate V. A. Hehamian’s investigation of possibilities to provide the qualities of monumentality through the transformation of the form by means of changing the plastic informational capacity of the forming elements. The tendency towards monumentality causes the "reworking" of spatial and visual components of familiar works. In V. A. Hehamian’s works of this series we have managed to distinguish the main methods of monumentalization, namely: a) an increase of the size of the visualized form; b) a high level of generalization of the form by means of its geometrization; c) the distinct spatial " attaching " of the components of the general design (a portrait of the sculptor Konenkov); d) the structuring of all the elements of the image in a certain homogeneity (a portrait of Pan, a mythical deity); e) the constructivity of the structure of the holistic design which is based on the spatial and anatomical co-ordination of the characteristics of the natural form of man. Thus, V. Hehamian’s copies show the gradual development of new components in his expressive language of painting. It is proved that a qualitatively new stage in V. A. Hehamian’s creative evolution (the 1980s) is determined by his desire to combine a number of figures in the "visual geometry" (by M. Volkov) of the general composition and to give individual forms a special symbolic significance of color and plastic. A striking example and illustration of the achieved compositional content is the portrait images of the so-called "big heads" series for the theme of "Bloody Wedding". The works of V. A. Hehamian, aimed at creating figurative compositions of the "Odesa period", are systematized. Thematic and artistic peculiarities of his compositions are disclosed: a sketch to the mosaic of the Odesa studio "Birch" (1964), "Three Ballerinas"(mid-1970s), "Carpathian Tunes"(1977-1978), "The Viewing of the Bride"(mid-1970s), "The Genius and the Crowd"(1960s), "Bloody Wedding" (1985-2000), "Khachkar"(1988- 2000). The analysis of sketches and varied versions of the main compositions has revealed the transformation of the compositional concept of the main themes: the change of artistic and stylistic features, the social orientation of the main plots, the acquisition of specific generalization and symbolization, the strengthening of the tragic motif, the provision of monumentality, the combination of expressive means of easel and monumental arts. It is found out that such large-scale works as "Bloody Wedding" and "Khachkar", which were painted on cardboard, became the highest achievement of V. A. Hehamian and his creative testament. In the above-mentioned works of V. A. Hehamian the evident situation of the synthetic combination of generic characteristics is disclosed. It is observed at the level of material-technological andcompositional-structural features, as well as horizontally, at the level of image and content expression. The artistic qualities of the color layer of the picture, the perfection in the form creation, the systemic combination of details and "large forms" do not fit into the traditional framework either as indicators of sketch development, or as the form of easel work. Thus, in his most important compositions V. A. Hehamian seeks to proclaim the themes and problems of "universal significance". In order to embody these ideas, he depicts human figures of large sizes (more than two and a half meters), which leads his pictorial principles to the domain of monumental art and monumentality. At the same time, the penchant of V. A. Hehamian for "easel" thinking and his adherence to the unity of action, time and place produce the creation of a new concept of composition and space. It is proved that the general development of V. A. Hehamian's works reproduces the path of evolutionary character. Hehamian’s pictures originate in the easel painting. Evolutionary transformations of his pictorial language take place on the way of acquiring the qualities of monumentality, and the apotheosis embodiment of the desired integrity is accomplished in the synthetic combination of easel and monumental art trends. V. A. Hehamian 's compositions and the evolutionary processes of stylistic and genre diversity that are present in his works represent a rare example of the painter’s gradual acquisition of new (original) qualities and characteristics of the generic level. It is emphasized that V. A. Hehamian 's adherence to synthetic combinations of the easel with the monumental, realized in a number of highly artistic compositions, leads to the general theoretical conclusions. It is motivated that the problematical character of generic definitions for the main compositions of V. A. Hehamian actualizes the systemic study of generic characteristics of painting through the interaction of dominant manifestations of generic definitions. The knowledge of easel and monumental art is extended, systematized and orderly organized. The suggestion is made to change the status of generic definitions throughout the development of fine arts, where easel and monumental definitions changed their status of form definitions and acquired the status of features and principles that are related to a particular material context; shaped themselves as a theme in art, acquired the features of a specific measure of artistic generalization, showed various forms of interdependence and synthesis, etc. Subsequently, when various transformations take place, processes of borrowing and imitation, the production of various synthetic forms, the need for formulating new content and expression concepts becomes more evident. Existing examples of artistic practice, in particular, the main compositions of V. A. Hehamian, confirm that the question of defining the generic characteristics of the work of fine arts is a problem of solving a whole complex of tasks: singling out the components of the generic branching and defining their nature, identifying qualitative parameters and peculiarities, the degree of achievement of "monumentality" and "easelness", recognizing the indicators of synthesis and interpreting the complex interaction of easel and monumental principles of the creative act. The problematic sides of the investigation of synthetic artistic combinations (the easel / the monumental) are discovered. Following the fine arts expert V. Vlasov, who, studying the possibilities of decorative art, proposes to refer to the generic definitions such notions as “function”, “quality” and “type of art in which this function dominates”, we propose to apply the same dependence of characteristics to the attributes of easel and monumental foundations. It is motivated that the specific features of V. A. Hehamian 's works should be explored through the manifestation of the aspects of generic definitions – form, quality and function. The cardboard versions of the main compositions of V. A. Hehamian somehow "violate" the traditional definition of the type of painting according to the dominant factor of material embodiment, and underline the importance of such aspects as quality and function . It is proved that the analysis of the features of compositional and spatial visualization is an integral and key part in the study of the characteristics of the easel and the monumental in V. A. Hehamian 's work, where an important point is to discover the interaction between depth and flatness indexes of space; the peculiarities of the composition. The artist organizes the complex consistency of the artistic space, using elements of various spatial systems in combination with "pre-perspective" indicators of spatiality. He manages to regulate the measure of heterogeneity of the picture plane through the visual variability of spatial objectification. Representing a complex system of depth-metric indicators, the author uses drawing tools of orthogonal projection methods. In the frontal type of projection directions, the constancy of all relations is maintained: all dimensions and configurations are depicted without reduction, variation and distortion, which is characteristic of all spatial systems. V. A. Hehamian finds the general element of depiction as a random moment of location, which, although not fully consistent, does not deny the already established principles of various image systems. Dry drawing data of objective characteristics “overgrow” and find in V. A. Hehamian’s works their artistry, combinatorial expressiveness and plasticity. The theoretical understanding of the essence of the functional and qualitative aspects of generic definitions still requires specific formulation, as well as the definition of criteria, boundaries and phenomenology of the easel / the monumental in the variety of expressive means, but for the theory to pave its way it is always important to develop the artistic practice of art, in which Valerii Hehamian’s works occupy a worthy place.