The Ukrainian Art of the 20th – early 21st centuries: an attempt to identify the national context

Abstract

Abstract. The article attempts to identify certain features inherent in modern Ukrainian art, which is caused by the need to understand those distinctive features by which it can be recognized in the world context. Relevance of research. Against the background of the processes of Ukraine's integration into the world cultural and artistic space, in connection with the need to fight for own right to national identity and demonstrate own achievements, natural questions arise: what is the uniqueness of modern Ukrainian art and what is its contextual model. The purpose of the study is to research the historical and cultural basis of the modern Ukrainian art formation, to outline the vectors of development and to find the features that distinguish national art in the world context. Research methods. The research methodology is based on a combination of general scientific, historical, cultural and art studies methods. Research results. The attention is focused on the significant achievements of Ukrainian artists of the academic and realistic school, which span from the end of the 19th century and until today. Thanks to thorough art education in Ukraine, strong foundations for high-quality academic and classical art education have historically been formed. Respectively, for Ukrainian artists until now, classic realistic forms of art are much closer, and Ukraine in international artistic context continues to be mostly associated with the academic and realistic school. Against the background of the modern visual practices development, Ukrainian art is also close to the art directions of European modernism of the beginning of the 20th century. In particular, post-impressionism, abstractionism and other modernist currents are still relevant methods of work. The innovative possibilities of the modernism aesthetics in Ukraine were deeply rethought on a national basis and are used to update the national outlook. Despite the fact that art of modernist trends occupies a significant place in the modern Ukrainian cultural context, in general, there is still a greater tendency towards objectivity. Ukrainian artists concentrate much more on materiality and sensuality than on objectlessness and incorporeality; they are characterized by picturesqueness, melodiousness, special importance is given to colour. Artists turn to plasticity as a means of artistic expression, to work with textures. Tendency of ideology, expansion of content with additional meanings, symbolic images or structural-plastic solutions is also highlighted, which refers to the art of non-conformism, to ‘silent’ protest and experiments of artists in times of total control over creative expression. Today, young artists in Ukraine broadcast Ukrainian uniqueness to the world and raise important issues of national identification. Currently, the following trends can be traced in creativity in various forms: vector of ‘great ideas and contents’ associated with academic school; vector of special sensuality and introspection, which gravitates to visual language of Ukrainian non-conformists; vector of artistic forms and tools of abstractionism, dominance of rhythm and pictorial plasticity, which is attributed to reflections of avant-garde; conceptual, spatial-installational and performative vector (the latter is almost not characteristic of Ukrainian art). Conclusions. Conclusions are made about the recognizable cultural trace characteristic of Ukrainian art. Uniqueness of Ukrainian art lies in its synthetic nature, in organic combination of strong academic traditions and innovation. On the one hand, Ukrainian art is strongly connected with achievements of the academic school artists. On the other hand, with the art of modernism development and Ukrainian avant-garde in the first third of the 20th century, achievements of which are consonant with our turbulent times. A special feature of Ukrainian art is its idealism, expansion of content with additional meanings, which is encoded in symbolic images or structural and colour solutions. At the end of the 1980s, in Ukrainian cultural environment, there was an experience of learning and integrating the directions of postmodernism, in particular, conceptualism and trans-avant-garde. The synthesis of such diverse phenomena became a platform for the formation of original ways of Ukrainian art in the 20th – 21st centuries. Анотація. В статті здійснюється спроба визначення певних рис, притаманних сучасному україн ському мистецтву, що викликане необхідністю зрозуміти ті своєрідні ознаки, за якими його можна впізнати у світовому контексті. Актуальність дослідження. На тлі процесів інтеграції України до світового культурного і мистецького простору, у зв’язку із необхідністю виборювати своє право на національну ідентичність та демонструвати власні здобутки, постають закономірні питання: в чому полягає своєрідність сучасного українського мистецтва та яка його контекстуальна модель. Мета дослідження – дослідити історико-культурне підґрунтя формування сучасного українського мистецтва, окреслити вектори розвитку та віднайти ознаки, які вирізняють національне мисте цтво у світовому контексті. Методи дослідження. Методологія дослідження базується на сукуп ності загальнонаукових, історичних, культурологічних і мистецтвознавчих методів. Результати дослідження. Увагу акцентовано на значних здобутках українських художників академічної та реалістичної шкіл від кінця XIX ст. і до сьогодні. Завдяки ґрунтовній мистецькій освіті в Україні історично сформувалися міцні засади для якісної академічної та класичної мистецької освіти. Від повідно, для українських художників досі значно ближчими є класичні реалістичні форми мисте цтва, а Україна в міжнародному мистецькому контексті здебільшого продовжує асоціюватися з академічною та реалістичною школами. На тлі розвитку сучасних візуальних практик укра їнському мистецтву також є близькими напрями мистецтва європейського модернізму почат ку ХХ століття. Зокрема, постімпресіонізм, абстракціонізм та інші модерністські течії досі є актуальними методами роботи. Новаторські можливості естетики модернізму в Україні глибоко переосмислювалися на національному підґрунті та застосовуються для оновлення національного світогляду. Попри те, що мистецтво модерністських спрямувань посідає вагоме місце в сучасному українському культурному контексті, загалом все ж більше спостерігається схильність до пред метності. Українські художники більше концентруються на матеріальності й чуттєвості, аніж на безпредметності й безтілесності; їм властива мальовничість, мелодійність, особливе значення надається кольорові. Художники звертаються до пластичності як засобу художньої виразності, до роботи з фактурами. Також виокремлюється тенденція ідейності, розширення змісту додат ковими сенсами, символічними образами чи структурно-пластичними вирішеннями, що відсилає до мистецтва нонконформізму, до «тихого» протесту й експериментів художників у часи тотального контролю за творчим висловлюванням. Сьогодні в Україні молоді митці транслюють у світ укра їнську унікальність та піднімають важливі питання національної ідентифікації. Нині у творчості в різних формах простежуються наступні тенденції: вектор «великих ідей і змістів», пов’язаний з академічною школою; вектор особливої чуттєвості та самоаналізу, що тяжіє до образотворчої мови українських нонконформістів; вектор художніх форм і засобів абстракціонізму, домінування ритму та живописної пластики, який відносять до рефлексій авангарду; концептуальний, просто рово-інсталяційний та перфомативний вектор (останній майже не властивий українському мис тецтву). Висновки. Зроблено висновки про властивий українському мистецтву впізнаваний куль турний слід. Унікальність українського мистецтва в його синтетичності, в органічному поєднанні міцних академічних традицій і новаторства. З одного боку, українське мистецтво міцно пов’язане із здобутками художників академічної школи. З другого – з розвитком мистецтва модернізму й українського авангарду у першій третині ХХ ст., досягнення яких є суголосними нашому буремному часу. Особливою рисою українського мистецтва є його ідейність, розширення змісту додаткови ми сенсами, що зашифровується в символічних образах чи структурно-колористичних вирішеннях. Наприкінці 1980-х років у середовищі молодих українських художників відбулося набуття досвіду пізнання і застосування напрямів постмодернізму, зокрема концептуалізму і трансавангарду. Син тез таких різноспрямованих явищ став платформою для формування самобутніх шляхів українського мистецтва у ХХ–XXI століттях.