Експозиційний простір у художніх музеях як місце комунікативних та дискурсивних контактів

Abstract

Анотація. Мета статті – проаналізувати експозиційний простір музеїв та простежити його зміни в сучасному світі.Анфілади та галереї виставкових залів, які використовувалися в архітектурі класичного музею ХІХ ст., перестали відповідати вимогам нових музейних будівель ХХ ст. Концепції універсального внутрішнього музейного простору, запропоновані Людвігом Міс ван дер Рое, значною мірою вплинули на створення нового типу експозиційних рішень, які використовуються у сучасних музеях.Одним із превалюючих напрямків структурування внутрішнього музейного простору було його заповнення численними стендами та секціями з об’єднанням їх у складні групи. Необхідність змін у сучасній парадигмі покликала до життя, здавалося б, парадоксальне явище імітації струк-тури міста в структурі музею.У статті аналізуються найхарактерніші приклади трансформацій виставкового простору з початку ХХ ст. і до сьогодення. Метод дослідження базується на системно-функціональних та загальнонаукових роботах попередніх часів та результатах авторських натурних обстежень художніх музеїв з нетиповою просторовою структурою та експозиційним простором. За результатами дослідження встановлено, що просторова структура художніх музеїв пройшла процес модернізації і реновації – це характерно для багатьох культурних й просвітницьких споруд і дуже актуально для нашого часу. Висновки. Проведене дослідження базових засад архітектурного планування художніх музеїв дає змогу виокремити основні принципи проєктування: інформативність, комунікативність, гнучкість та інклюзивність. Важливим аспектом розвитку є збереження свободи вибору відвідувача, його маршруту та взаємодії з експозицією. Завдяки спостереженню за еволюцією музейних концепцій можна констатувати, що музеї стають більш відкритими, динамічними та багатофункціо-нальними, адаптуючись до змін у сприйнятті мистецтва та взаємодії з культурною спадщиною. Abstract. The antiphonalities and galleries of exhibition halls that were used in the architecture of classical museums in the 19th century no longer met the requirements of new museum buildings in the 20th century. The concepts of a universal internal museum space proposed by Ludwig Mies van der Rohe significantly influenced the creation of a new type of exhibition solutions that became most commonly used in modern museums. One prevailing direction in structuring the internal museum space was to fill it with numerous stands and sections, followed by grouping them into complex units. The need to change such a direction in the modern paradigm gave rise to the seemingly paradoxical phenomenon of imitating the museum’s structure within the city’s structure. The article analyzes the most characteristic examples of transformations in exhibition space. The research methodology is based on the synthesis of scientific works from previous periods and the results of author’s field surveys of numerous art museums with atypical spatial structures and exhibition spaces. The results. The reseach of fundamental principles of architectural planning for art museums allows us to identify key design principles: informativeness, communicativeness, flexibility, and inclusivity. Preserving visitor’s freedom of choice regarding the route and interaction with the exhibition is a crucial aspect of development. In general, observing the evolution of museum concepts indicates that museums are becoming more open, dynamic, and multifunctional, adapting to changes in the perception of art and interaction with cultural heritage.