Вернакулярна мова лендарту в системі сучасного українського мистецтва

Abstract

Дисертація є комплексним дослідженням вернакулярної мови лендарту в контексті історичного розвитку сучасного українського мистецтва в період з 1970-х років до нашого часу. В умовах глобалізаційних процесів, які суттєво впливають на трансформацію мистецьких практик, особливої актуальності набуває звернення до вернакулярних ідей сучасної творчої діяльності, що дозволяє зберегти локальні ідентичності й традиції художньою мовою. Мистецькі пошуки лендарту передбачають інтеграцію художниками місцевого ландшафту як джерела творчого натхнення та засобу нового осмислення природного середовища. Співтворчість з природними елементами відкриває нові можливості для сучасного мистецтва та дизайну, розширюючи кордони діяльності по відношенню до техніко-технологічних інновацій. Для українського мистецтвознавства дослідження вернакулярної мови лендарту в межах сучасного художнього процесу є вагомим як у теоретичному, так і в прикладному аспектах. Передусім, воно сприятиме розширенню наукового дискурсу шляхом залучення репрезентованого емпіричного матеріалу, що дозволить глибше осмислити специфіку актуальних мистецьких практик. Аналітичне опрацювання цього явища уможливить виявлення нових тенденцій та закономірностей у розвитку національного мистецтва, а також сприятиме оновленню інтерпретаційних підходів у його вивченні. Таким чином, системне осмислення вернакулярної мови лендарту як однієї з форм сучасного художнього висловлювання відкриває перспективи для подальших досліджень і формування цілісного бачення динаміки культурних трансформацій в Україні. Актуальність теми дослідження зумовлена відсутністю системного наукового опрацювання феномену лендарту в контексті сучасного українського мистецтва, а також необхідністю аналізу творчості ключових представників. Попри те, що історія лендарту в Україні нараховує близько чотирьох десятиліть, ґрунтовні мистецтвознавчі дослідження цього напряму наразі відсутні. Існуючі публікації у фахових періодичних виданнях не охоплюють всебічно процеси становлення українського лендарту, його характерні риси та відмінності від зарубіжних аналогів. Також фіксується термінологічна невизначеність у межах категоріального апарату, пов’язаного з природотворчим мистецтвом. Таким чином, феномен українського лендарту залишається недостатньо дослідженим, а мистецтвознавча спільнота лише окреслює підходи й критерії до визначення його специфіки. Методологічна база дослідження ґрунтується на комплексі використаних методів: філософського, загальнонаукового, метод історизму, компаративний, дедуктивний, індуктивний, методи синтезу, іконографічний метод, стилістичний аналіз, аналітичний, синтетично-інтерпретаційний, типологічний і культурологічний підходи, та польових досліджень (натурного обстеження творів та інтерв’ю з учасниками українських фестивалів та симпозіумів лендарту). Мета дослідження: визначити особливості вернакулярної мови лендарту в системі сучасного українського мистецтва. Об’єкт дослідження: явище лендарту в Україні як сучасної мистецької практики. Предмет дослідження: вернакулярна мова українського лендарту. Хронологічні межі дослідження охоплюють період від початку 1970-х по теперішній час. Наукова новизна отриманих результатів полягає у: вперше здійсненому аналізі генези українського мистецтва довкілля та систематизації і класифікації заходів лендарту в Україні. Також, запропоновано, спираючись на фахові дослідження авторський термін «природотворче мистецтво» для означення явища українського лендарту. Сформовано перший загальний архів інтерв’ю із знаковими представниками українського лендарту та фотофіксаціями фестивальних заходів і окремих творів. Більшості згаданих творів вперше надано мистецтвознавчий аналіз. Виокремлено та досліджено вернакулярну складову українського лендарту, яка ґрунтується на глибокому відчутті місця, його матеріальної та нематеріальної спадщини, де важливість історичного контексту локації проведення лендарт-заходів для мистецтва довкілля є незаперечною. Вперше розглянуто природотворчу діяльність митців лендарту в умовах війни та висвітлено терапевтичну роль українського лендарту, обумовлену досвідом війни. Важливою складовою для дослідження стало уточнення термінології, пов’язаної з лендартом на теренах України та формування відповідного глосарію. Поглиблено аналіз причинно-наслідкових зв’язків мистецтва довкілля та садово-паркового мистецтва, регіональних особливостей українського лендарту та творчого методу вітчизняних художників довкілля. Набуло подальшого розвитку висвітлення сучасного стану мистецтва лендарту в Україні. Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні наукового осмислення феномену лендарту в контексті розвитку сучасного мистецтва України. Аналіз творчості українських митців є важливим кроком до формування цілісного уявлення про вернакулярну мову вітчизняного лендарту, яка відображає специфіку його локального контексту. В умовах стрімкої урбанізації та індустріалізації третього тисячоліття питання гармонізації взаємин між людиною і природним середовищем набуває особливої актуальності. У цьому контексті лендарт відіграє унікальну роль як мистецька практика, що сприяє відновленню втраченої єдності людини з природою. Практичне значення отриманих результатів дисертації зумовлене можливістю використання теоретичних положень і зібраного матеріалу при підготовці наукових статей, досліджень, монографій з історії сучасного українського мистецтва, а також навчальних посібників. Матеріали дослідження можуть бути застосовані у викладанні історії культури й мистецтва в закладах освіти, а також у фаховій підготовці художників різних спеціалізацій. Результати дисертації та ілюстративна база є корисними при укладанні узагальнюючих праць з історії вітчизняного сучасного мистецтва та викладанні навчальних курсів, зокрема: «Історія мистецтва», «Історія дизайну», «Історія українського мистецтва», «Садово-паркове мистецтво», «Ландшафтний дизайн» тощо. Матеріали дослідження мають міждисциплінарне значення і можуть бути використані не лише в межах мистецтвознавчої проблематики, але й у практичній діяльності, зокрема під час впорядкування земельних ділянок, планування міських скверів і парків, а також при розробці наукових планів і навчальних програм у закладах аграрного профілю. В дослідженні встановлено, що наявні джерела дають загальну характеристику процесу становлення лендарту в Україні, окреслюючи його національну стилістику на прикладі окремих мистецьких практик, здійснених у період з 1989 по 2010 рік. Політичні події в Україні 2013 року спричинили занепад творчої активності ключових осередків лендарту, деякі з яких повністю припинили свою діяльність. Більшість перейшли у камерний формат існування, що призвело до зниження зацікавленості з боку мистецтвознавчої спільноти до феномену лендарту. Починаючи з цього періоду, історія українського лендарту залишається малодослідженою. З метою заповнення цієї лакуни було проведено серію інтерв’ю із засновниками лендарт-фестивалів та ініціаторами подібних мистецьких заходів в Україні. Це дало змогу зібрати первинний матеріал щодо художньої діяльності та особливостей творчої реалізації лендарту після 2014 року. Проаналізовано фото- та відеодокументацію із особистих архівів художників, що дало змогу дослідити творчу стилістику окремих митців та виявити закономірності, характерні для вітчизняного лендарту. Сукупність цих даних сформувала основу для здійснення повноцінного наукового дослідження. У результаті аналізу спадкоємності лендарту стосовно садово-паркового мистецтва з’ясовано, що останнє являє собою синтез ідейно-художніх концепцій і прийомів – від об’ємно-планувальних принципів, законів перспективи, кольору, композиції – до семантичного наповнення та імітації природного середовища. Уточнено термінологічний апарат, пов’язаний із лендартом в українському контексті та сформовано глосарій профільних термінів. Спираючись на фахові дослідження, запропоновано запровадити авторський термін «природотворче мистецтво» для означення специфіки українського лендарту, в якому взаємодія митця з природним середовищем та матеріалами постає ключовим інструментом формування нового художнього продукту. Така термінологічна пропозиція зумовлена обмеженістю поняття «land art» щодо українського контексту, оскільки воно не охоплює всього спектру художньої комунікації з довкіллям. Натомість термін «мистецтво довкілля», уведений П. Бевзою, являє надто широкий спектр явищ, де поняття «довкілля» трактується як всеохопне середовище, що включає будь-який навколишній простір, і тому не дозволяє достатньо точно окреслити явище українського лендарту. У дослідженні проаналізовано генезу лендарту в Україні та спростовано поширене уявлення про те, що мистецтво землі є відносно молодим явищем в українському художньому контексті. Вітчизняний лендарт почав формуватися наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років як відповідь на внутрішні творчі потреби митців, поступово розширюючи сферу культурного впливу завдяки новим засобам художнього висловлювання. Природні матеріали стали для українських художників універсальним інструментом дослідження світу, культури та традицій українського народу. Значною мірою на становлення українського природотворчого мистецтва вплинула політична заангажованість радянської держави, в умовах якої художники змушені були працювати у межах офіційної ідеологічної доктрини. Внаслідок цього український лендарт у період свого зародження перебував в ізоляції від актуальних художніх тенденцій, характерних для західного мистецького простору. Починаючи з 2000-х років, лендарт поступово утверджується в усвідомленні українських митців як самостійна мистецька практика, що полягає у створенні образів у довкіллі з використанням природних матеріалів і розглядається як засіб комунікації митця з природним середовищем. У роботі здійснено огляд історії розвитку заходів природотворчого мистецтва в Україні, проведено їх систематизацію та класифікацію, що дало змогу виокремити основні тенденції становлення лендарту, а також окреслити чинники впливу історичного та ментального контексту. Визначено специфіку художнього методу у взаємозв’язку з природними умовами середовища, в якому здійснюється творча діяльність митця. Встановлено, що значна частина мистецьких заходів виникла на основі пленерних практик, які стали передумовою для організації подій у сфері лендарту. До таких ініціатив належать: фестиваль «Весняний вітер» (від 1996 року, м. Київ), лендарт-фестиваль «Хортиця» (від 1994 року, м. Запоріжжя), лендарт-симпозіум «Простір покордоння» (від 1997 року, с. Могриця, Сумська обл.), зимовий лендарт-фестиваль «Міфогенез» (від 2006 року, Скіфське городище, м. Немирів, Вінницька обл.) тощо. У результаті дослідження вернакулярної мови в контексті українського лендарту встановлено, що творчість вітчизняних художників природотворчого мистецтва, їхнє особливе сприйняття історії та археології місця, а також чутливе ставлення до властивостей природних матеріалів формують своєрідну, неповторну світоглядну мову українського лендарту. Ця мова вирізняє його на тлі усталених практик західного лендарту та надає унікального характеру національному художньому висловленню. У межах вивчення регіональних особливостей українського лендарту виявлено своєрідні відмінності у творчих підходах як окремих митців, так і мистецьких заходів, зумовлені територіальною належністю. Особливості природного ландшафту спричинили суттєві розбіжності між лендартом східних та західних областей України. Так, індустріальні краєвиди Запоріжжя зумовили інтеграцію технічних елементів у природне середовище, натомість роботи, створені серед карпатських пейзажів, відзначаються органічним злиттям з довкіллям завдяки використанню виключно природних матеріалів. Українські художники лендарту демонструють глибоке відчуття контексту місця, його історичної ідентичності, що забезпечує ненасильницький підхід до творчості – не нав’язування нових форм, а розкриття потенціалу наявного ландшафту. Аналізуючи особливості творчості українських митців у царині природотворчого мистецтва, виявлено, що, працюючи у сферах фотографії, скульптури, інсталяції, лендарту та сайт-специфікарту, художники, як правило, не ідентифікують себе виключно як лендартистів, а позиціонують себе як медіаторів між середовищем та глядачем. У цьому контексті природотворче мистецтво виступає інструментом художнього осмислення простору і часу. Митці розробляють концепції, відповідно до яких обирають художні форми, акцентуючи увагу глядача на певних сенсах. Участь у лендарт-заходах надає можливість відірватися від урбаністичної кон’юнктури та глибше взаємодіяти з довкіллям. Досліджено особливості творчого методу українських лендартистів і встановлено, що в основі їхніх практик лежить рефлексія над процесами становлення та розпаду матерії у природі. Використовуючи «живі матеріали» замість традиційних (мармуру, гіпсу, бронзи), художники свідомо відмовляються від монументальності на користь естетики миттєвості. Засади художнього світогляду митців вирізняються філософським підходом та уважним ставленням до властивостей природних матеріалів. Досліджено розвиток природотворчого мистецтва в умовах війни та виявлено, що, попри тимчасову втрату рідного ландшафту й широку географію переміщення, спільнота, сформована навколо лендарту в Україні, зберегла мистецьку тяглість на відносно безпечних територіях і продовжує успішно реалізовувати проєкти у сфері природотворчого мистецтва. Це дає підстави розглядати український лендарт як унікальне явище в системі світового мистецтва, що втілює глибокі зв’язки між культурною ідентичністю та природними процесами. Показано, що діяльність українських митців у царині лендарту зосереджена на аналізі національного ландшафту як засобу самоідентифікації, акцентуючи увагу на історико-культурному просторі країни. Окремо висвітлено терапевтичну функцію українського лендарту, яка набуває особливої актуальності в умовах воєнного досвіду. Виявлено сучасний стан та окреслено перспективи розвитку лендарту в Україні, що дозволило визначити чинники, які потребують вдосконалення. Попри складні соціокультурні обставини, український лендарт продовжує активно розвиватися й набуває дедалі більшої популярності серед творчої молоді як платформа для художніх експериментів. Спостерігається поступове зростання кількості учасників лендарт-практик, що сприяє розширенню мистецької спільноти. Нові учасники привносять свіжі ідеї та підходи, що збагачує сучасний дискурс природотворчого мистецтва в Україні. Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження були представлені та обговорені в період 2021-2024 рр. на міжнародних наукових конференціях, зокрема: Міжнародній науковій конференції «Дев’яті Платонівські читання» (Київ, 2021); Міжнародній науковій конференції «Мистецька культура: історія, теорія, методологія» (Львів, 2021); ІІ Міжнародній науковій конференції «Діджиталізація науки як виклик сьогодення» (Вінниця, 2021); ІІ Міжнародній науковій конференції «Комплексний підхід до модернізації науки: методи, моделі та мультидисциплінарність» (Вінниця, 2022); Х Міжнародній науковій конференції «Мистецька культура: історія, теорія, методологія» (Львів, 2022); Х Міжнародній науковій конференції «Десяті Платонівські читання» (Київ, 2022); І Всеукраїнській науковій конференції «Перші Таранушевські читання» (Харків, 2023); ХІ Міжнародній науковій конференції «Мистецька культура: історія, теорія, методологія» (Львів, 2023); Науково-практичній конференції, присвяченій 200-літтю ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького «Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького й музейництво в Україні: національна специфіка та європейський контекст» (Львів, 2023); ХІ Міжнародній науковій конференції «Одинадцяті Платонівські читання» (Київ, 2023); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Інновації в архітектурі, дизайні та мистецтві». (Київ, 2023); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Інновації в архітектурі, дизайні та мистецтві: до 100-річчя факультету архітектури НАОМА» (Київ, 2024); V Міжнародній науковій конференції «Стратегічні напрямки розвитку науки: фактори впливу та взаємодії» (Луцьк, 2024); ХІІ Міжнародній науковій конференції «Мистецька культура: історія, теорія, методологія» (Львів, 2024) та ХІІ Міжнародній науковій конференції «Одинадцяті Платонівські читання» (Київ, 2024). Публікації. Основні результати дисертації викладено у 6-ти публікаціях, 5 – у наукових фахових виданнях категорії «Б», 15 – тези наукових конференцій. In the context of globalization processes that significantly influence the transformation of artistic practices, the appeal to vernacular ideas in contemporary creative activity becomes particularly relevant, as it enables the preservation of local identities and the specificity of artistic language. The artistic exploration of land art involves the integration of the local landscape by artists as a source of creative inspiration and a means of reinterpreting the natural environment. Co-creation with natural elements opens new opportunities for contemporary art and design, expanding the boundaries of practice in terms of both conceptual and technological innovation. For Ukrainian art history, the study of the vernacular language of land art within the framework of the contemporary artistic process is significant both in theoretical and applied aspects. First and foremost, it is essential for expanding scholarly discourse by incorporating empirical material that remains insufficiently explored, thereby laying the foundation for a more comprehensive understanding of the specificity of land art as a phenomenon. Analytical engagement with this subject enables the identification of new trends and patterns in the development of Ukrainian land art and contributes to the renewal of interpretative approaches in its study. Thus, a systematic understanding of the vernacular language of land art as a form of contemporary artistic expression opens up prospects for further research and the formation of a holistic view of the cultural transformations inherent in this artistic practice in Ukraine. The relevance of this research topic stems from the absence of a systematic scholarly study of the land art phenomenon within the context of contemporary Ukrainian art, as well as the need to analyze the work of its leading practitioners. Although land art in Ukraine has developed over the past four decades, comprehensive art historical research in this area remains lacking. Isolated publications in specialized academic journals do not adequately address the formation and progression of Ukrainian land art, nor do they sufficiently identify its distinctive features and differences from international counterparts. Moreover, approaches and criteria for defining its specificity remain unclear, and the terminological and categorical framework is still underdeveloped. As a result, the phenomenon of Ukrainian land art remains insufficiently explored. The methodological framework of this study is based on a comprehensive set of approaches: philosophical and general scientific methods, the method of historicism, comparative analysis, deductive and inductive reasoning, methods of synthesis, the iconographic method, stylistic analysis, analytical and interpretative synthesis, typological and cultural studies approaches, as well as methods of field research (including on-site examination of artworks and interviews with participants of Ukrainian land art festivals and symposiums), among others. Research Aim is to identify the specific features of the vernacular language of land art within the system of contemporary Ukrainian art. The object of the research is the phenomenon of land art in Ukraine as a contemporary artistic practice. The subject of the research is the vernacular language of Ukrainian land art. The chronological scope of the study covers the period from the early 1970s to the present. Scientific novelty of the obtained results lies in the first comprehensive analysis of the genesis of Ukrainian environmental art and in the systematization and classification of land art events in Ukraine. Based on specialized research, the author proposes the term “nature-forming art” to define the phenomenon of Ukrainian land art. The first general archive of interviews with key figures in Ukrainian land art has been compiled, including photographic documentation of festivals and individual works. Most of these works are analyzed from an art criticism perspective for the first time. The vernacular component of Ukrainian land art has been identified and examined — it is grounded in a deep sense of place, its tangible and intangible heritage, with the historical context of land art locations being of undeniable importance to environmental art. For the first time, the nature-forming practices of land artists during wartime have been studied, highlighting the therapeutic role of Ukrainian land art as shaped by the war experience. A significant part of the research involved clarifying the terminology related to land art in Ukraine and developing a relevant glossary. Additionally, the analysis of the causal links between environmental art and garden-park art has been deepened, including the regional particularities of Ukrainian land art and the creative methods of national environmental artists. The study has contributed to further understanding of the current state and development of land art in Ukraine. Theoretical significance of the study lies in the deepening of scholarly understanding of the land art phenomenon within the broader context of the development of contemporary Ukrainian art. The analysis of Ukrainian artists' work is a crucial step toward forming a comprehensive understanding of the vernacular language of domestic land art, which reflects the specific features of its local context. In the conditions of rapid urbanization and industrialization in the third millennium, the issue of harmonizing the relationship between humans and the natural environment becomes particularly relevant. Within this framework, land art plays a unique role as an artistic practice that contributes to restoring the lost unity between humans and nature. The practical significance of the dissertation results lies in the potential use of its theoretical framework and collected materials in the preparation of academic articles, research studies, and monographs on the history of contemporary Ukrainian art, as well as educational manuals. The research materials may be applied in teaching cultural and art history in educational institutions and in the professional training of artists of various specializations. The outcomes of the dissertation and its illustrative base are also valuable for compiling comprehensive works on the history of contemporary national art and for teaching academic courses such as History of Art, History of Design, History of Ukrainian Art, Garden and Park Art, and Landscape Design, among others. The research findings are of interdisciplinary importance and can be used not only within the field of art studies but also in practical applications such as land development, planning of urban parks and squares, and in designing scientific and educational programs at institutions with an agricultural focus. The study establishes that existing sources provide a general overview of the development of land art in Ukraine, outlining its national stylistic features through examples of specific artistic practices carried out between 1989 and 2010. Political events in Ukraine in 2013 led to a decline in the creative activity of key land art centers, some of which ceased operations entirely. Many transitioned to a more chamber-based format of existence, resulting in decreased interest in the land art phenomenon within the Ukrainian art historical community. Since that period, the history of Ukrainian land art has remained under-researched. To address this gap, a series of interviews was conducted with the founders of land art festivals and initiators of similar artistic events in Ukraine. These interviews made it possible to collect primary material regarding artistic activity and the specific characteristics of land art practices after 2014. Additionally, the study involved an analysis of photo and video documentation from the personal archives of artists, which allowed for the exploration of the creative styles of individual practitioners and the identification of trends specific to Ukrainian land art. The aggregation of these materials formed a solid foundation for a comprehensive academic investigation. As a result of the analysis of the continuity between land art and garden and park art, it was revealed that the latter represents a synthesis of conceptual and artistic principles and techniques—ranging from spatial planning principles, the laws of perspective, color, and composition to semantic content and the imitation of the natural environment. The terminological framework related to land art in the Ukrainian context has been clarified, and a glossary of specialized terms has been compiled. Based on professional research, the author proposes the introduction of the term “nature-based art” (pryrodotvorche mystetstvo) to define the unique features of Ukrainian land art, in which the interaction between the artist and the natural environment and materials serves as a key tool in the creation of new artistic expression. This terminological proposal is motivated by the limitations of the term "land art" in the Ukrainian context, as it does not encompass the full spectrum of artistic communication with the environment. At the same time, the term “environmental art” (mystetstvo dovkillia) introduced by P. Bevza (2010) covers too broad a range of phenomena, where the notion of “environment” is interpreted as an all-encompassing space, making it insufficiently precise to define the specific phenomenon of Ukrainian land art. The study analyzes the genesis of land art in Ukraine and challenges the widespread perception that “earth art” is a relatively recent phenomenon within the Ukrainian artistic context. Ukrainian land art began to take shape in the late 1980s to early 1990s as a response to the internal creative needs of artists, gradually expanding its cultural influence through new means of artistic expression. Natural materials became a universal tool for Ukrainian artists to explore the world, culture, and traditions of the Ukrainian people. The development of Ukrainian nature-based art was significantly influenced by the political constraints of the Soviet regime, which required artists to operate within the boundaries of official ideological doctrine. As a result, the emergence of Ukrainian land art occurred in isolation from the contemporary artistic trends characteristic of the Western art scene. Since the 2000s, however, land art has increasingly been recognized by Ukrainian artists as an independent artistic practice—one centered on the creation of site-specific imagery using natural materials and viewed as a form of communication between the artist and the natural environment. The study provides a comprehensive review of the history of nature-based art events in Ukraine, offering their systematization and classification. This approach has allowed the identification of key trends in the development of Ukrainian land art, as well as an outline of the historical and cultural factors that have influenced its formation. The research highlights the specific artistic methods shaped by the natural conditions of the environment in which the creative process takes place. It has been established that a significant portion of land art events in Ukraine emerged from plein air (open-air) practices, which laid the groundwork for organizing land art projects. Notable initiatives include the “Spring Wind” festival (since 1996, Kyiv), the “Khortytsia” land art festival (since 1994, Zaporizhzhia), the “Borderline Space” land art symposium (since 1997, Mohrytsia, Sumy region), and the winter land art festival “Mythogenesis” (since 2006, Scythian Settlement, Nemyriv, Vinnytsia region), among others. As a result of the research into the vernacular language within the context of Ukrainian land art, it has been established that the work of domestic artists in the field of nature-based art — their perception of a site's history and archaeology, along with their sensitive engagement with natural materials — shapes a distinctive worldview language of Ukrainian land art. This unique artistic language differentiates it from more conventional international land art practices and imparts a singular national character to Ukrainian artistic expression. The study of regional features of Ukrainian land art has revealed distinct differences in creative approaches, both among individual artists and within artistic events, largely influenced by geographical context. The natural landscape plays a crucial role in shaping these distinctions: for example, the industrial scenery of Zaporizhzhia prompted the integration of technical elements into the natural environment, whereas works created in the Carpathian landscape tend to merge organically with nature due to the exclusive use of natural materials. Ukrainian land artists consistently exhibit a deep understanding of place, its historical identity, and a respectful attitude toward the landscape — prioritizing the revelation of its inherent potential rather than imposing new forms. As a result of the analysis of Ukrainian artists’ work in the field of nature-based art, it was found that while using media such as photography, sculpture, installation, and site-specific art, the artists do not identify themselves solely as land artists. Instead, they position themselves as mediators between the environment and the viewer. In this context, nature-based art functions as a tool for artistic reflection on space and time. Artists develop concepts that guide their choice of artistic forms, directing the viewer’s attention toward specific meanings. Participation in land art events enables artists to move beyond urban constraints and engage more deeply with the natural environment. The study also examined the specific creative methods of Ukrainian land artists and revealed that their practices are grounded in a philosophical reflection on the processes of formation and decay in nature. By using “living materials” instead of traditional ones such as marble, plaster, or bronze, the artists deliberately reject monumentality in favor of the aesthetics of impermanence. Their artistic worldview is characterized by a philosophical approach and a thoughtful sensitivity to the properties of natural materials. The development of nature-based art in the context of war has shown that, despite the temporary loss of native landscapes and the wide geography of displacement, the community formed around land art in Ukraine has preserved artistic continuity in relatively safe territories and continues to successfully implement projects in this field. This supports the view of Ukrainian land art as a unique phenomenon within the global art system, embodying enduring connections between cultural identity and natural processes. The activities of Ukrainian artists in land art are focused on the analysis of the national landscape as a means of self-identification, emphasizing the country’s historical and cultural space. The therapeutic function of Ukrainian land art, which has become particularly relevant in the context of wartime experience, is also highlighted. The current state and future prospects of land art in Ukraine have been identified, allowing for the determination of aspects that require further development. Despite challenging sociocultural conditions, Ukrainian land art continues to evolve actively and is gaining wider popularity among artists as a platform for creative experimentation. There is a noticeable increase in the number of participants involved in land art practices, contributing to the expansion of the artistic community. New participants bring fresh ideas and approaches that enrich the contemporary discourse of nature-based art in Ukraine. Approbation of research results. The main results of the study were reported and discussed in the period 2021-2024 at international scientific conferences, in particular: International Scientific Conference "Ninth Plato Readings" (Kyiv, 2021); International Scientific Conference "Artistic Culture: History, Theory, Methodology" (Lviv, 2021); II International Scientific Conference "Digitalization of Science as a Challenge of Today" (Vinnytsia, 2021); II International Scientific Conference "A Comprehensive Approach to the Modernization of Science: Methods, Models and Multidisciplinarity" (Vinnytsia, 2022); X International Scientific Conference "Artistic Culture: History, Theory, Methodology" (Lviv, 2022); X International Scientific Conference "Tenth Plato Readings" (Kyiv, 2022); I All-Ukrainian Scientific Conference "The First Taranushevsky Readings" (Kharkiv, 2023); XI International Scientific Conference "Artistic Culture: History, Theory, Methodology" (Lviv, 2023); Scientific and Practical Conference dedicated to the 200th anniversary of the Lviv National Gallery of Art named after B.G. Voznytsky "Lviv National Gallery of Art named after B.G. Voznytsky and Museum Management in Ukraine: National Specifics and European Context" (Lviv, 2023); XI International Scientific Conference "Eleventh Plato Readings" (Kyiv, 2023); II International Scientific and Practical Conference "Innovations in Architecture, Design and Art". (Kyiv, 2023); II International Scientific and Practical Conference "Innovations in Architecture, Design and Art: To the 100th Anniversary of the Faculty of Architecture of NAOMA" (Kyiv, 2024); V International Scientific Conference "Strategic Directions of Science Development: Factors of Influence and Interaction" (Lutsk, 2024); XII International Scientific Conference "Artistic Culture: History, Theory, Methodology" (Lviv, 2024) and XII International Scientific Conference "Eleventh Plato's Readings" (Kyiv, 2024). Publications. The main results of the dissertation are presented in 6 publications, 5 in scientific professional publications of category "B", 15 in abstracts of scientific conferences.