Творчість Серджіо Топпі в контексті формування європейської школи коміксу 1970–2020-х років

Abstract

Актуальність теми дослідження. У другій половині ХХ — на початку ХХІ століття європейське графічне мистецтво зазнало глибоких змін, зокрема у сфері коміксу, який із маргінального жанру поступово трансформувався в автономну художню практику, визнану не лише в популярній культурі, а й у науковому дискурсі. У цьому процесі важливе місце посідає творчість Серджіо Топпі — італійського графіка, чия мистецька стратегія виявилася синтетичним поєднанням ілюстративної традиції, експериментального візуального наративу та глибокого культурного кодування образів. Відсутність їх систематизованого наукового аналізу, зокрема в українському мистецтвознавстві, зумовлює потребу комплексного дослідження доробку митця. Творчість Серджіо Топпі репрезентує не лише індивідуальну стильову парадигму, а й демонструє здатність до глибокого переосмислення історичних, етнографічних і міфологічних наративів у межах графічної мови коміксу. Його авторський підхід до композиції, використання лінії, текстури та простору формують візуальний синтаксис, що значно розширює межі художнього висловлювання цього виду мистецтва. У той самий час складна система образів у його роботах не зводиться до формального експерименту, а виявляє концептуальну ангажованість у глобальному культурному контексті. Особливої значущості набуває дослідження спадщини Топпі з огляду на процеси пострадянської культурної трансформації в Україні, яка впродовж тривалого часу залишалась відчуженою від основних тенденцій європейського коміксного мистецтва. Зростання інтересу до авторського коміксу в українському мистецькому середовищі після 2010-х років, а також поява перекладних видань творів Топпі, зокрема графічного роману «Sharaz-De», створили підґрунтя для переосмислення його місця у коміксному мистецтві вітчизняною наукою. Творчість Серджіо Топпі є релевантним об’єктом міждисциплінарного аналізу, оскільки розміщується на перетині книжкової ілюстрації, графічного дизайну, плакатного мистецтва та авторського коміксу. Її міжжанрова структура демонструє високу ступінь інтермедійної взаємодії, що дозволяє розглядати комікс не лише як візуальну форму оповіді, а як інструмент концептуалізації культурної пам’яті історичних сюжетів і візуальних традицій. У контексті глобалізованої культури це надає дослідженню особливої актуальності, відкриваючи перспективи для осмислення коміксу як складного культурного феномену. Актуальність дослідження зумовлена також тим, що Топпі, попри значний вплив на європейську школу коміксу, досі залишається недостатньо інтегрованим у корпус академічних студій. Його творчість, яка поєднує естетичну автономність кадру з високим ступенем семіотичної насиченості, відкриває нові перспективи для інтерпретації візуального наративу як складної художньо-культурної структури. У цьому аспекті аналіз доробку митця набуває не лише мистецтвознавчої, але й культурологічної ваги. Метою дослідження є здійснення комплексного мистецтвознавчого аналізу творчого доробку Серджіо Топпі як одного з ключових чинників формування європейської школи коміксу в період 1970–2020-х років. Об’єкт дослідження — авторський комікс у культурному просторі другої половини ХХ — початку ХХІ століття. Предмет дослідження — стилістичні, композиційні та іконографічні особливості творчості Серджіо Топпі в контексті розвитку європейської школи коміксу. Методи дослідження. У процесі дослідження застосовано комплексний методологічний підхід, що поєднує історико-культурний, іконографічний та компаративний, біографічний аналіз. Використання історико-культурного методу дозволило визначити місце творчості Серджіо Топпі у контексті європейської художньої традиції та простежити еволюцію його стилю у взаємозв’язку із ключовими культурними й соціальними змінами другої половини ХХ століття. Іконографічний аналіз забезпечив можливість глибокого вивчення символіки, культурних алюзій та тематичної багатозначності його робіт. Біографічний метод дав змогу реконструювати ключові етапи формування мистецької особистості Серджіо Топпі, зіставити творчі періоди з культурними та професійними обставинами, що їх супроводжували. Компаративний підхід сприяв встановленню зв’язків між творчістю Топпі та мистецькими практиками його сучасників, а також дослідженню впливу його стилю на подальший розвиток європейського коміксу. У дослідженні також активно застосовувалися методи формального аналізу для детального вивчення композиційних прийомів та графічних рішень художника, що дало змогу висвітлити особливість його авторського почерку та його внесок у зміну естетичних стандартів коміксів Використання цих методів забезпечило всебічне розкриття предмета дослідження, дозволивши досягти поставленої мети — визначити роль Серджіо Топпі в еволюції європейського авторського коміксу. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, а також із трьох додатків: Додаток А. Перелік ілюстрацій, Ілюстрації; Додаток Б. Таблиці; Додаток В. Список публікацій здобувача за темою дисертації. У першому розділі дисертації окреслено стан наукової розробки теми та визначено методологічне підґрунтя дослідження творчості Серджіо Топпі. У межах історіографічного огляду з’ясовано, що попри визнання Топпі як одного з найвпливовіших європейських митців у галузі графічного мистецтва другої половини ХХ століття, комплексного міждисциплінарного вивчення його творчості на академічному рівні не вдалося виявити. Більшість наявних досліджень мають фрагментарний характер, зосереджуючись переважно на окремих технічних або біографічних аспектах. Виокремлено праці, що стали джерелами для аналізу авторської стилістики Топпі, серед яких особливу цінність становлять італійські і французькі монографії, а також публікації у фахових мистецтвознавчих і культурологічних виданнях. Зазначено, що українське мистецтвознавство до сьогодні практично не зверталося до системного аналізу його доробку, що зумовлює актуальність обраної теми. Проаналізовано джерельну базу дослідження, яка включає як опубліковані тексти (монографії, альбоми, критичні огляди, інтерв’ю, рецензії), так і візуальні матеріали — серії коміксів, ілюстративні цикли, книжкові обкладинки та плакати, створені Топпі протягом п’яти десятиліть. Значну увагу приділено також авторським виданням та альбомам, які увійшли до європейського та американського наукововидавничого обігу. У розділі обґрунтовано доцільність використання комплексного методологічного підходу, що поєднує низку мистецтвознавчих і суміжних методів. Зокрема, застосовано історико-культурний метод для реконструкції контексту функціонування творчості Топпі в межах соціокультурної парадигми другої половини ХХ — початку ХХІ століття; іконографічний для аналізу символіки, культурних алюзій і тем, які митець реалізовує в графічному просторі; компаративний для виявлення взаємозв’язків між творчістю Топпі та роботами його сучасників і послідовників. Семіотичний і герменевтичний методи застосовано для розшифрування глибинних змістів візуального наративу. Формальний аналіз забезпечив детальне вивчення композиційних структур, технік штрихування, типології панелей і особливостей сторінкової побудови. У другому розділі дисертації здійснено системний аналіз еволюції художньої мови митця, що дозволило виокремити ключові фази його творчого шляху та простежити динаміку формування індивідуального стилю. На підставі візуального й біографічного матеріалу окреслено початковий етап (1950–1960-ті роки), упродовж якого Топпі розвивався в межах традиційної ілюстративної манери, поступово формуючи власний художній почерк. Проаналізовано вплив італійської книжкової графіки, американської мультиплікації (зокрема студії UPA) та співпраці з видавництвами Il Giornalino, Corriere dei Piccoli, Sergio Bonelli Editore. Виявлено, що вже на цьому етапі митець звертався до експериментів із лінією, фактурою і архітектонікою зображення, що згодом стали основою його авторської мови. Особливу увагу зосереджено на етапі 1970–1980-х років — періоді активного експериментування з композиційною побудовою сторінки, відмови від канонічної сітки кадрування, введення асиметрії, вільного ритму, масштабних сплеш-сторінок, розширення простору панелі до меж аркуша. Досліджено новаторське використання декоративних площин, які водночас функціонують як графічний елемент і смисловий носій. Виокремлено композиційні стратегії, що характеризуються нелінійністю, фрагментарністю та зсувами перспективи, завдяки чому створюється ефект наративної колажності зображення. У розділі розглянуто пізній етап творчості Топпі (1990–2010-ті роки), що позначений синтетичністю стилю, інтеграцією попередніх експериментів у впізнавану авторську систему. Здійснено аналіз робіт цього періоду, де простежено зростання ролі декоративної площини, посилення іконографічного навантаження образів, ускладнення текстурного моделювання. Визначено, що Топпі поєднує функції графіка, ілюстратора, дизайнера й візуального оповідача в межах єдиної концептуальної структури, що свідчить про завершення етапу стилістичного становлення та вихід на рівень художньої зрілості. На основі аналізу низки творів здійснено періодизацію творчості митця, що враховує не лише хронологічні межі, а й естетичну логіку трансформацій. У третьому розділі дисертації проаналізовано особливості зображення культурної, історичної та міфологічної тематик у візуальних наративах митця. Розглянуто твори, у яких Топпі інтерпретує архетипи й образи з культур Євразії, Африки, Америки та Японії, використовуючи синтетичну іконографічну систему. Виявлено, що художник не просто зображує етнографічні або історичні сюжети, а трансформує їх у символічні структури, що функціонують як візуально-культурні наративи. Увагу зосереджено на поєднанні документальності з умовністю, що дозволяє Топпі уникати стереотипізації та надає зображенням універсального гуманістичного виміру. Досліджено специфіку візуалізації феномену фронтиру, колоніального досвіду та автохтонності, зокрема у творах, присвячених американському Заходу. Проаналізовано використання символів домінування, насильства, культурної гібридності. Встановлено, що Топпі вдається до критичного переосмислення імперських наративів через візуальну драматургію і контрапункт темних і світлих елементів. Окремо розглянуто серію творів, натхненних японською культурою. Виявлено, що митець не лише звертається до естетики східного мистецтва, але й переосмислює японські наративи крізь призму європейського бачення, створюючи гібридну систему образів. У підсумку розділу доведено, що культурна репрезентація в графіці Топпі має не ілюстративний, а концептуальний характер, відображаючи складну взаємодію локального й універсального, історичного та міфологічного, завдяки чому його роботи набувають рис візуальної антропології. У четвертому розділі дисертації проаналізовано авторські технічні та композиційні новації митця, а також простежено трансформацію його ідей у європейському і транснаціональному мистецькому контексті. Досліджено стилістичні інновації Топпі, зокрема його відмову від стандартної модульної сітки, введення нерегулярних панелей, ритмізованої графічної текстури, монументалізацію сторінки. Підкреслено, що саме через ці прийоми митець запропонував новий формат коміксного наративу, що поєднує художню автономність кадру зі складною семантикою візуального простору. Особлива увага приділяється ролі ілюстрацій Топпі як ключового компонента його художньої практики. Проаналізовано, як митець впроваджує ілюстративні техніки властиві книжковим ілюстраціям безпосередньо в структуру коміксу. Водночас досліджено, як у його ілюстраціях виявляються прийоми, притаманні коміксному мисленню. Такий взаємозв’язок ілюстрації і коміксу свідчить про міжжанрову мобільність стилю Топпі та його здатність формувати нові художні моделі візуального оповідання. Окрема увага приділена міжмедійним інтерференціям — перегуку з книжковою ілюстрацією, дизайном, плакатним мистецтвом. З’ясовано, що Топпі функціонує в просторі взаємопроникнення мистецьких форм, де його графіка переходить межі жанрової специфіки коміксу та репрезентує собою синтез візуального мистецтва. У розділі також простежено вплив Топпі на сучасних митців та художників коміксів. Проаналізовано способи переосмислення його стилю в роботах послідовників, де зберігаються ключові риси його композиційного мислення. Теоретичне значення дослідження полягає у всебічному мистецтвознавчому осмисленні творчості Серджо Топпі як ключової постаті європейської школи авторського коміксу другої половини ХХ — початку ХХІ століття. Запропонована інтерпретаційна модель, що поєднує історико-культурний, іконографічний, семіотичний і компаративний підходи, відкриває нові аналітичні можливості для вітчизняного мистецтвознавства у вивченні візуального наративу як складного культурного феномену. Дослідження вводить у науковий обіг цілісну концепцію авторського методу Топпі, сприяючи розширенню категоріального апарату та формуванню нових напрямів у вітчизняних візуальних студіях. Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування його результатів у системі мистецької освіти, зокрема для розробки лекційних матеріалів з історії графіки, коміксів, теорії ілюстрації. Запропоновані методологічні підходи можуть бути адаптовані для аналізу творчості українських митців, що працюють у сфері авторської графіки, зокрема художніх серій, візуальних есе, графічних романів та інших форм сучасного зображального мистецтва, та інтегрують європейські візуальні парадигми. Матеріали дисертації можуть стати підґрунтям для кураторських і виставкових проєктів в українських музеях і галереях, а також використовуватися у сфері культурної дипломатії — як основа для міжкультурного діалогу й позиціювання української графіки в європейському мистецькому просторі. Структура роботи окреслює основні аспекти дослідження, дозволяючи послідовно розкрити обрану тему. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, а також із трьох додатків: Додаток А. Перелік ілюстрацій, Ілюстрації; Додаток Б. Хронологічні таблиці; Додаток В. Список публікацій здобувача за темою дисертації. Загальний обсяг роботи складає 324 сторінок, із них основний текст 151 сторінок. Relevance of the research topic. In the second half of the 20th and early 21st centuries, European graphic art underwent profound changes, particularly in the field of comics, which gradually evolved from a marginal genre into an autonomous artistic practice recognized not only within popular culture but also in academic discourse. A key figure in this transformation is Sergio Toppi — an Italian graphic artist whose creative strategy represents a synthesis of illustrative tradition, experimental visual storytelling, and deep cultural coding of imagery. The lack of systematic scholarly analysis of his work, especially in Ukrainian art studies, underscores the need for a comprehensive examination of the artist’s legacy. Sergio Toppi’s work represents not only an individual stylistic paradigm but also demonstrates a profound capacity for reinterpreting historical, ethnographic, and mythological narratives within the graphic language of comics. His distinctive approach to composition, use of line, texture, and spatial organization forms a visual syntax that significantly expands the expressive boundaries of the medium. At the same time, the complex system of imagery in his work goes beyond formal experimentation and reveals a conceptual engagement with the global cultural context. The study of Toppi’s legacy is particularly relevant in light of the post-Soviet cultural transformations in Ukraine, which for a long time remained distanced from the main currents of European comic art. The growing interest in auteur comics within the Ukrainian art scene since the 2010s, as well as the emergence of translated editions of Toppi’s works—especially the graphic novel Sharaz-De—has laid the groundwork for rethinking his place in comic art through the lens of Ukrainian scholarship. Toppi’s oeuvre is a compelling subject for interdisciplinary analysis, as it lies at the intersection of book illustration, graphic design, poster art, and auteur comics. Its cross-genre structure demonstrates a high degree of intermedial interaction, allowing comics to be seen not only as a visual storytelling form but also as a tool for conceptualizing cultural memory through historical narratives and visual traditions. In the context of a globalized culture, this lends the study particular relevance, opening up new perspectives for understanding comics as a complex cultural phenomenon. The relevance of the study is further underscored by the fact that, despite his significant influence on the European school of comics, Toppi remains insufficiently integrated into the corpus of academic research. His work, which combines the aesthetic autonomy of the panel with a high degree of semiotic density, opens new perspectives for interpreting visual storytelling as a complex artistic and cultural structure. In this regard, the analysis of his legacy holds not only art historical but also cultural significance. The aim of the study is to conduct a comprehensive art historical analysis of Sergio Toppi’s creative output as one of the key factors in the formation of the European school of comics during the period from the 1970s to the 2020s. The object of the research is the auteur comic within the cultural space of the second half of the 20th and early 21st centuries. The subject of the research is the stylistic, compositional, and iconographic features of Sergio Toppi’s work in the context of the development of the European comic school. Research methods. The study employs a comprehensive methodological approach that combines historical-cultural, iconographic, and comparative analyses. The historical-cultural method made it possible to determine Toppi’s place within the European artistic tradition and to trace the evolution of his style in relation to key cultural and social changes of the second half of the 20th century. Iconographic analysis enabled a deep examination of the symbolism, cultural allusions, and thematic polysemy present in his works. The biographical method enabled the reconstruction of key stages in the formation of Sergio Toppi's artistic personality, allowing for a comparison of creative periods with the cultural and professional circumstances that accompanied them. The comparative approach helped establish connections between Toppi’s work and the artistic practices of his contemporaries, as well as to explore the influence of his style on the further development of European comics. Formal analysis was also actively employed to study the artist’s compositional techniques and graphic solutions in detail, highlighting the uniqueness of his personal style and his contribution to the transformation of the aesthetic standards of comics. The use of these methods ensured a comprehensive exploration of the research subject and made it possible to achieve the stated goal — to determine Sergio Toppi’s role in the evolution of the European auteur comic. The dissertation consists of an introduction, four chapters, conclusions to each chapter, general conclusions, a list of references, and three appendices: Appendix A. List of Illustrations, Illustrations; Appendix B. Tables; Appendix C. List of the Author’s Publications on the Dissertation Topic. The first chapter of the dissertation outlines the current state of scholarly research on the topic and defines the methodological framework for studying Sergio Toppi’s work. The historiographical review reveals that, despite Toppi’s recognition as one of the most influential European artists in the field of graphic art in the second half of the 20th century, no comprehensive interdisciplinary academic study of his oeuvre has yet been identified. Most existing studies are fragmentary in nature, focusing primarily on specific technical or biographical aspects. The chapter highlights key works that served as sources for analyzing Toppi’s distinctive style, with particular emphasis on Italian and French monographs as well as publications in professional art history and cultural studies journals. It is noted that Ukrainian art scholarship has, until now, scarcely addressed a systematic analysis of Toppi’s legacy, which further underscores the relevance of the chosen research topic. The source base of the research has been analyzed, encompassing both published texts (monographs, albums, critical reviews, interviews, and essays) and visual materials — comic series, illustrative cycles, book covers, and posters created by Toppi over the span of five decades. Particular attention is given to his authored editions and art books that have entered scholarly and publishing circulation in Europe and the United States. The chapter substantiates the relevance of employing a comprehensive methodological approach that integrates various art historical and related analytical methods. Specifically, the historical-cultural method was applied to reconstruct the context of Toppi’s work within the sociocultural paradigm of the late 20th and early 21st centuries; the iconographic method served to analyze the symbolism, cultural allusions, and thematic content expressed in his graphic compositions; and the comparative method helped identify connections between Toppi’s work and that of his contemporaries and followers. Semiotic and hermeneutic methods were employed to decipher the deeper meanings embedded in his visual narratives. Formal analysis enabled a detailed examination of compositional structures, hatching techniques, panel typologies, and the specifics of page design. The second chapter of the dissertation presents a systematic analysis of the evolution of Toppi’s artistic language, allowing for the identification of key phases in his creative development and the tracing of the dynamics of his stylistic formation. Based on visual and biographical materials, the initial stage (1950s–1960s) is outlined, during which Toppi worked within the framework of traditional illustrative technique while gradually developing his unique artistic style. The study analyzes the influence of Italian book graphics, American animation (particularly the UPA studio), and his collaborations with publishers such as Il Giornalino, Corriere dei Piccoli, and Sergio Bonelli Editore. It was found that even at this early stage, the artist engaged in experimental use of line, texture, and the architectonics of the image —elements that would later form the foundation of his distinctive visual language. Particular attention is devoted to the period of the 1970s–1980s — a time of intense experimentation with page composition, characterized by a departure from the canonical panel grid, the introduction of asymmetry, free rhythm, large-scale splash pages, and the expansion of panel space to the edges of the page. The study examines Toppi’s innovative use of decorative planes that function both as graphic elements and semantic carriers. Identified compositional strategies include non-linearity, fragmentation, and perspective shifts, all of which contribute to a collage-like narrative effect. The chapter also addresses the later stage of Toppi’s career (1990s–2010s), marked by a synthesis of style and the integration of earlier experiments into a distinctive authorial system. An analysis of works from this period traces the increasing prominence of decorative planes, the intensification of iconographic content, and the growing complexity of textural modeling. It is established that Toppi combines the roles of graphic artist, illustrator, designer, and visual storyteller within a unified conceptual framework — a sign of the culmination of his stylistic development and the attainment of artistic maturity. Based on the analysis of several key works, a periodization of the artist’s career is proposed, which takes into account not only chronological markers but also the aesthetic logic of his transformations. The third chapter of the dissertation analyzes the treatment of cultural, historical, and mythological themes in Toppi’s visual narratives. The study focuses on works in which the artist reinterprets archetypes and motifs from the cultures of Eurasia, Africa, the Americas, and Japan through a synthetic iconographic system. It is revealed that Toppi does not merely depict ethnographic or historical episodes; rather, he transforms them into symbolic structures functioning as visual-cultural narratives. Attention is given to his combination of documentary realism with artistic stylization, which allows him to avoid stereotypical representations and imbue his images with a universal humanistic dimension. The dissertation also explores the visual representation of frontier experiences, colonial history, and indigenous identity, particularly in works dedicated to the American West. An analysis of the use of symbols of dominance, violence, and cultural hybridity demonstrates that Toppi engages in a critical rethinking of imperial narratives through visual dramaturgy and the contrapuntal interplay of dark and light elements. A separate section is dedicated to works inspired by Japanese culture. It is shown that the artist not only adopts the aesthetics of Eastern art but also reinterprets Japanese narratives through a European lens, creating a hybrid system of imagery. In conclusion of the chapter, it is demonstrated that the cultural representation in Toppi’s graphics is not merely illustrative but conceptual in nature, reflecting a complex interplay between the local and the universal, the historical and the mythological, which endows his works with features of visual anthropology. The fourth chapter of the dissertation analyzes the artist’s technical and compositional innovations and traces the transformation of his ideas within the European and transnational artistic contexts. Stylistic innovations by Toppi are examined, including his rejection of the standard modular grid, the introduction of irregular panels, rhythmically textured graphics, and the monumentalization of the page. It is emphasized that through these techniques the artist proposed a new format of comic narrative, combining the artistic autonomy of the frame with a complex semantics of the visual space. Special attention is given to the role of Toppi’s illustrations as a key component of his artistic practice. The study analyzes how the artist integrates illustrative techniques characteristic of book illustration directly into the comic structure. Simultaneously, it explores how comicspecific methods are manifested in his illustrations. This interrelation between illustration and comics indicates the inter-genre mobility of Toppi’s style and his ability to form new artistic models of visual storytelling. Particular focus is placed on intermedial interferences — echoes of book illustration, design, and poster art. It is shown that Toppi operates in a space of artistic form interpenetration, where his graphics transcend the genre-specific boundaries of comics and represent a synthesis of visual arts. The chapter also traces Toppi’s influence on contemporary artists and comic creators. Methods of reinterpreting his style by followers are analyzed, highlighting the preservation of key features of his compositional thinking. The theoretical significance of the research lies in the comprehensive art-historical understanding of Sergio Toppi’s work as a key figure in the European school of authorial comics from the second half of the 20th century to the early 21st century. The proposed interpretative model, combining historical-cultural, iconographic, semiotic, and comparative approaches, opens new analytical possibilities for Ukrainian art studies in the examination of visual narrative as a complex cultural phenomenon. The study introduces a holistic concept of Toppi’s authorial method into academic discourse, contributing to the expansion of the categorical apparatus and the formation of new directions in domestic visual studies. The practical significance of the research lies in the potential application of its results in art education, particularly for developing lecture materials on the history of graphics, comics, and illustration theory. The proposed methodological approaches can be adapted for the analysis of Ukrainian artists working in the field of authorial graphics, including artistic series, visual essays, graphic novels, and other forms of contemporary visual art that integrate European visual paradigms. The dissertation materials may serve as a foundation for curatorial and exhibition projects in Ukrainian museums and galleries, as well as for cultural diplomacy — forming a basis for intercultural dialogue and the positioning of Ukrainian graphics in the European artistic space. The structure of the work outlines the main aspects of the study, allowing for a coherent and systematic exploration of the chosen topic. The dissertation consists of an introduction, four chapters, conclusions to each chapter, general conclusions, a list of references, and three appendices: Appendix A. List of Illustrations; Illustrations; Appendix B. Chronological Tables; Appendix C. List of the candidate’s publications on the dissertation topic. The total length of the work is 324 pages, with the main text comprising 151 pages.