Формування київської школи живопису кінця ХІХ - початку ХХ століття: вплив європейських художніх течій

Abstract

Дисертація є комплексним аналізом культурних зв’язків між Україною та Європою в період формування київської школи живопису. Робота спрямована на вивчення особливостей трансформації українського образотворчого мистецтва в контексті європейських художніх процесів та значення міжнародного культурного діалогу для розвитку української національної мистецької традиції. Досліджено творчість представників художньої спільноти Києва, які стояли біля витоків київської школи живопису як нова форма, що об’єднує творчість митців). Заслугою представників київської мистецької школи було творче засвоєння та переосмислення наприкінці ХІХ‐початку ХХ ст. сталих художніх норм в дусі нових напрямів та стилістичних течій: імпресіонізму, символізму, модерну. Перегляд та перетворення академічних методик, у яких була вихована переважна більшість професійних художників в Україні, на новітні експериментальні, суттєво змінило підходи до системи образів, композиції, кольору та пластики, що стали показниками київської живописної школи. Шляхи зазначених перетворень в бік новацій реконструйовано на фактичних матеріалах взаємодії київських митців з художниками Європи, що знайшли відображення у свідченнях представників українського живопису про стажування, навчання та участь у виставках у передових художніх центрах. Європейське стажування, участь у міжнародних презентаціях творів, особисте спілкування з європейськими митцями, вивчення зарубіжного досвіду українськими митцями і поширення цього досвіду в Києві суттєво вплинуло на творче життя в Україні. Київська школа живопису розгорнула свою різнобічну діяльність в умовах інтенсивного культурного обміну та засвоєння українськими митцями прогресивних методик роботи в результаті навчання в освітніх закладах Парижа, Мюнхена, Відня, Кракова, Берліна, Риму, постійне спілкування з провідними європейськими діячами, занурення в художнє осереддя європейських мистецьких центрів. Продовження взаємин київських митців з європейськими майстрами, після їх повернення до Києва, а також поширення практики спілкування між митцями, які стажувалися в Європі, на батьківщині, у київському осередді, залучення до нього широкого кола киян, робило це місто ще одним центром, в якому відбувалися культурні процеси загальноєвропейського значення. В даному дослідженні акцентовано творчий внесок міждержавних взаємодій, який тривалий час перебував за межами уваги дослідників. Доведено, що на основі взаємодії європейського та українського мистецтва в процесі транснаціональної комунікації та конструювання мистецьких ідентичностей, київська школа живопису розвивалася не ізольовано, а у контексті європейських процесів, які охоплювали модернізацію художньої освіти, розширення виставкової діяльності, зростання колекціонування та меценатства, активізацію мистецьких дискусій та художньої критики. Виявлено, що важливим фактором розвитку київської школи залишалася академічна підготовка, яка надавала фундаментальні знання, базуючись на класичних художніх методиках. Саме на цю основу нашаровувалися новітні експериментальні починання ‐ нестандартні композиційні рішення, оригінальні техніки, авторські прийоми в дусі нових стилістичних напрямків і течій. З’ясовано, що тематичний репертуар живопису формувався під впливом нової філософії та світогляду, який відобразив нові соціальні запити : український художник опинився в умовах піднесення національних гасел, зниження політичної цензури, остаточної секуляризації мистецтва. Посилення науки, освіти, культури заподіяло суттєві зміни в усіх культурних процесах кінця ХІХ-початку ХХ ст. Генерація митців відкрила широкій аудиторії низку імен, які до цього не були відомі. Всього за період існування школи з 1875 по 1901 рр. її випускниками стали 52 вихованці. Серед них ‐ Блонська С., Будкевич Й., Бялиницький-Біруля В., Дряпаченко І., Кандинський В., Ковальський Л., Костенко С., Крижицький К., Крюгер-Прахова А., Мурашко О., Пимоненко М., Селезньов І., Богомазов О., Екстер О., Маневич А., Мане-Кац (Кац М.Л.), Мінчин А., Лентулов А. та інші, значна частина яких до кінця XX – на початку ХХІ ст. набула авторитету великих мистецьких постатей. З’ясовано, що розвиток київської школи живопису супроводжувала, окрім виставкової діяльності, меценатства, колекціонування, інституціоналізація мистецького життя. Зокрема, інституціоналізація проявилася у появі нових художніх академій, приватних студій, мистецьких об’єднань, які сприяли не лише змістовно‐образному та техніко‐технологічного розвитку мистецтва, а й формуванню спільного мистецького дискурсу, спрямованого як на регіональні, так і глобальні тенденції. Виявлено, що на процеси, які відбувалися в Україні, діяли такі фактори, як значна впливовість європейського мистецтва, позитивні соціальні та політичні зрушення в більшості країн Європи, зростання урбаністичних центрів. Відкриття у них нових навчальних закладів, сприятливі умови для мистецьких рухів, розвиток мистецьких друкованих видань, зростання ролі інтелігенції у формуванні художнього дискурсу створили благодатний грунт для здійснення творчих експериментів, інтегрування теоретичних засад нового мистецтва у творчу практику. Доведено, що київська школа живопису, яка виявила себе сприятливою та життє спроможною в контексті європейських мистецьких впливів, є виразником процесів розвитку українського живопису та реалізатором глобальних мистецьких трансформацій кінця XIX – початку XX ст. У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, наукову новизну, практичну значущість дослідження, окреслено методологічні засади. У першому розділі «Історіографія, методологія та джерела дослідження» розглянуто праці з тематики взаємодій європейського та українського мистецтва кінця XIX – початку XX ст., матеріали міжнародних конференцій, каталоги робіт, мемуарну літературу, проаналізовано основні напрями досліджень, виявлено вектори наукових дискусій.,Запропоновано методологічні підходи щодо розгляду та інтерпретації мистецьких явищ та процесів. Також виявлено типи джерел, їх походження, ступінь достовірності та інформаційна цінність. Розглянуто матеріали міжнародних виставок, які відіграли роль у репрезентації українського мистецтва та вплинули на творчість київських художників кінця XIX – початку XX ст. Визначені методи дослідження, що забезпечують комплексне та всебічне вивчення теми, а також способи систематизації та інтерпретації даних. Підсумовано рівень вивчення представленолї теми, запропоновано стратегію заповнення історичних лакун, що залишилися поза науковою увагою. Другий розділ «Генеза київської школи живопису та її роль у розвитку українського живопису кінця XIX - початку XX ст.» висвітлює соціокультурні чинники, що вплинули на формування київської школи, зокрема розвиток художньої освіти, відкриття Київської рисувальної школи, створення музеїв та приватних збірок (колекції Терещенків, Ханенків), поява меценатства. Проаналізовано діяльність Миколи Мурашка, його внесок у підготовку покоління митців, які надалі стали засновниками київської школи живопису. З’ясовано особливості процесу становлення та етапів розвитку київської школи живопису; визначено хронологічні рамки та періоди; роль київської рисувальної школи у формуванні професійних навичок та естетичних уподобань художників; художні товариства та об'єднання, які сприяли розвитку мистецького життя Києва. Розглянута творчість провідних представників київської школи живопису, стилістика, тематики, техніка їх творів, відповідна українській історії, культурі та побуту, як внесок у формування української національної ідентичності. У третьому розділі «Європейські мистецькі течії кінця ХІХ-початку ХХ ст. та їх роль у формуванні художніх шкіл Європи» досліджено вплив модерну, імпресіонізму, символізму, постімпресіонізму та інших течій на творчість українських художників. Розглянуто тенденції розвитку європейської культури кінця XIX ст., обставини, що вплинули на формування художніх течій; соціальні та політичні зміни, урбанізація, індустріалізація, емансипація, як фактори розвитку мистецтва. Проаналізовано особливості європейських художніх шкіл - французької, німецької, австрійської, італійської, інших кінця XIX - початку XX ст., їхні характерні риси, стилістичні особливості (імпресіонізм, символізм, модерн, інші), які мали вплив на українське мистецтво внаслідок існування творчих контактів. Розглядається також роль художніх виставок та салонів у популяризації нових мистецьких течій, значення європейського мистецького ландшафту кінця XIX - початку XX ст. для розвитку образотворчого мистецтва. У четвертому розділі «Вплив європейських художніх течій на формування київської школи живопису» розглянуто досвід стажувань Олександра Мурашка, Абрама Маневича, Івана Дряпаченка, Сергія Костенка у таких центрах, як Париж, Мюнхен, Рим – організаційна сторона стажування та творча. На прикладах конкретних творів проаналізовано стилістику, тематику, технічні прийоми, запозичені у європейських майстрів, а також колорит, композиція, техніка виконання та тематика творів, їх відповідність імпресіонізму, символізму, модерну. Визначено роль європейських художніх тенденцій у формуванні стилю Київської школи живопису та, у зворотньому порядку, внесок у загальноєвропейський художній процес. Розглядається роль Київської школи живопису, як посередника між європейським та українським мистецтвом. У висновках підсумовуються взаємодії київських художників з європейськими митцями та їх вплив на формування мистецького ландшафту Європи, на відтворення української національної ідентичності водночас. This dissertation presents a comprehensive analysis of the cultural connections between Ukraine and Europe during the formative period of the Kyiv School of Painting. The research focuses on the transformation of Ukrainian visual art within the context of European artistic processes and highlights the significance of international cultural dialogue in shaping the national artistic tradition of Ukraine. The study explores the creative work of artists from Kyiv's art community who stood at the origins of the Kyiv School of Painting—a qualitatively new phenomenon oriented towards European culture and institutions. The merit of these artists lies in their creative assimilation and reinterpretation of established artistic norms at the turn of the 19th and 20th centuries in the spirit of emerging movements and stylistic trends such as Impressionism, Symbolism, and Art Nouveau. The revision and transformation of academic methods, which formed the basis of professional artistic education in Ukraine, led to new approaches in imagery, composition, color, and plasticity—characteristics that became hallmarks of the Kyiv School. The pathways of this artistic innovation were reconstructed through the analysis of primary sources documenting interactions between Kyiv artists and European painters, including testimonies of Ukrainian artists on their studies, apprenticeships, and participation in exhibitions in major European art centers. European training, participation in international exhibitions, direct engagement with European masters, and the dissemination of their experience in Kyiv had a significant impact on the creative environment in Ukraine. The Kyiv School of Painting developed within an environment of intensive cultural exchange and the adoption of progressive methodologies, acquired through education in Paris, Munich, Vienna, Kraków, Berlin, and Rome. Continuous interaction with leading European figures and immersion in the cultural milieu of major art centers further enriched the Ukrainian artistic context. The continuation of professional and personal ties between Kyiv artists and European colleagues upon their return home, along with the integration of a broad Kyiv audience into artistic discourse, transformed the city into a cultural hub of pan-European significance. This research emphasizes the creative impact of international interactions, which had long remained outside scholarly attention. It demonstrates that the Kyiv School of Painting did not evolve in isolation but rather as part of a transnational artistic network, driven by the modernization of art education, expanded exhibition activity, increased collecting and patronage, and intensified critical discourse in Europe. Academic training remained a foundational aspect of the Kyiv School’s development, providing a classical base upon which innovative experiments—unconventional compositional solutions, original techniques, and stylistic approaches—were layered. Thematic repertoires of Kyiv painting were shaped by new philosophical and worldview paradigms that responded to emerging social demands: national aspirations, diminished censorship, and the secularization of art. The rise of science, education, and culture brought about fundamental changes to artistic processes at the turn of the century. A new generation of artists introduced to the public a wide range of previously unknown names. Between 1875 and 1901, the school graduated 52 artists, including S. Blonska, Y. Budkevych, V. Bialynitsky-Birulya, I. Dryapachenko, V. Kandinsky, L. Kovalsky, S. Kostenko, K. Kryzhytsky, A. Kruger-Prakhova, O. Murashko, M. Pymonenko, I. Seleznov, O. Bohomazov, O. Ekster, A. Manevych, Mane-Katz (M.L. Katz), A. Minchin, A. Lentulov, among others, many of whom later gained prominence in the 20th and 21st centuries. The study also reveals that alongside exhibition practices, patronage, and art collecting, the institutionalization of artistic life was vital to the development of the Kyiv School. This included the establishment of new academies, private studios, and art societies, which not only advanced artistic expression and techniques but also fostered a shared artistic discourse attentive to both regional and global trends. The evolution of the Kyiv School was significantly influenced by European art, positive political and social developments across Europe, and the growth of urban centers. The founding of new educational institutions, favorable conditions for artistic movements, the development of art publications, and the growing influence of intellectuals created fertile ground for creative experimentation and theoretical integration. It is proven that the Kyiv School of Painting, which emerged as a vibrant and sustainable phenomenon under the influence of European art, served as both a reflection of the development of Ukrainian painting and an agent of broader artistic transformations at the turn of the 20th century. The introduction substantiates the relevance of the topic, defines the objectives, research tasks, novelty, and practical value of the study, and outlines its methodological foundation. Chapter One, "Historiography, Methodology, and Sources of the Research" , reviews scholarship on the interactions between European and Ukrainian art at the turn of the century, international conference materials, exhibition catalogs, memoir literature, and identifies major research trends and scholarly debates. Methodological approaches to interpreting artistic phenomena are proposed. Source types, origins, credibility, and informational value are identified. The role of international exhibitions in representing Ukrainian art and shaping Kyiv artists’ creativity is highlighted. Research methods ensuring a comprehensive study of the topic and strategies for filling historical gaps are also presented. Chapter Two, "The Genesis of the Kyiv School of Painting and Its Role in the Development of Ukrainian Art at the Turn of the 20th Century", focuses on the sociocultural factors shaping the Kyiv School, including the development of art education, the founding of the Kyiv Drawing School, the creation of museums and private collections (e.g., the Tereshchenko and Khanenko collections), and the emergence of patronage. Special attention is given to Mykola Murashko’s role in educating a generation of artists who would later define the Kyiv School. The chapter analyzes the School’s formation stages, its timeline, its contribution to artistic training, and the emergence of art societies that animated Kyiv’s art life. The work of key Kyiv artists is examined in terms of style, themes, and techniques reflective of Ukrainian history, culture, and everyday life, contributing to national identity. Chapter Three, "European Artistic Movements of the Late 19th and Early 20th Centuries and Their Role in Shaping European Art Schools" , investigates the impact of movements such as Art Nouveau, Impressionism, Symbolism, and Post-Impressionism on Ukrainian artists. It explores European cultural trends, as well as philosophical, social, and scientific ideas (e.g., Positivism, Nietzscheanism, Freudianism), along with urbanization, industrialization, and emancipation as catalysts of artistic development. The characteristics of European art schools—French, German, Austrian, Italian, etc.—are analyzed, as well as their influence on Ukrainian art through creative exchanges. The role of art salons and exhibitions in disseminating new styles is highlighted, along with the influence of the European artistic landscape on the visual arts. Chapter Four, "The Influence of European Art Movements on the Formation of the Kyiv School of Painting", examines the study trips of artists such as Oleksandr Murashko, Abram Manevych, Ivan Dryapachenko, and Serhii Kostenko to artistic centers like Paris, Munich, and Rome, assessing both the organizational and creative dimensions of their training. Through analysis of specific works, the chapter identifies stylistic, thematic, and technical borrowings, including color schemes, compositions, and execution techniques linked to Impressionism, Symbolism, and Art Nouveau. It outlines the dual role of European artistic trends in shaping the Kyiv School and the School’s reciprocal contribution to European art. The Kyiv School is presented as a mediator between European and Ukrainian art traditions. The conclusions summarize the artistic interactions between Kyiv and European artists and their impact on the European art landscape as well as the reconstruction of Ukrainian national identity.