Синтез рисунка та скульптури на основі дослідження творчості європейських митців другої половини ХХ –початку ХХІ століття

Abstract

Зміст анотації. Дослідження висвітлює тему синтезу рисунка та скульптури у творчості скульпторів періоду другої половини ХХ – початку ХХІ століття, розкриваючи їхні методи та художні підходи. У роботі охарактеризовано основні принципи такого синтезу, який базується на взаємодії лінійної та пластичної виразності, їхньому взаємопроникненні у процесі побудови творів мистецтва. Ця тема об’єднує кілька актуальних напрямків мистецьких спрямувань, зокрема дослідження просторових рішень, взаємозв’язку матеріальності та ідеї, а також розширення меж традиційних технік. Крім того, простежено досвід художників і скульпторів, які активно використовували рисунок як основу для пластичних експериментів, а також скульптурні форми як графічний елемент у своїй творчій практиці. Багато митців прагнули до розширення меж обох аспектів, застосовуючи змішані техніки, комбінуючи матеріали й досліджуючи нові способи взаємодії лінії та об’єму. У проведеному дослідженні виявлено характерні особливості художньої мови цього синтезу, а також визначено основні стилеутворюючі фактори, що вплинули на формування сучасного мистецтва, в якому графічні та скульптурні засоби виразності гармонійно поєднуються. Мета дослідження – виявити особливості синтезу рисунка та скульптури у творчості європейських митців другої половини ХХ – початку ХХІ століття, провести аналіз їхніх методів та підходів щодо поєднання двовимірних і тривимірних форм. У першому розділі розглянуто історичні витоки синтезу рисунка та скульптури, простежено використання рисунка як засобу дослідження форми у творчій практиці митців різних історичних періодів. Висвітлено методи застосування рисунка як підготовчого етапу у створенні скульптурних творів, а також його роль як самостійного виразного засобу. Досліджено особливості графічних етюдів античних майстрів, ескізну техніку доби Відродження, академічні методи XIX століття та новаторські підходи художників ХХ – початку ХХІ століття, що розширили межі традиційного формотворення. Проаналізовано, як у різні періоди рисунок слугував інструментом фіксації ідеї, засобом вивчення анатомії, експериментальним майданчиком для пошуку динаміки та просторового рішення, що значно вплинуло на розвиток сучасної скульптури. Також розділ містить джерельну базу, яка включає наукові монографії, виставкові каталоги, статті та рецензії, що аналізують творчість окремих митців та загальні мистецькі процеси. Важливими є фото- і відеоматеріали, що документують виставки сучасної скульптури, бієнале та фестивалі, оскільки вони дозволяють простежити застосування рисунка в скульптурних практиках. Додаткову інформацію надають електронні публікації, інтерв’ю, відеоогляди та роздаткові матеріали мистецьких заходів, що висвітлюють концептуальні засади та методи роботи митців. У другому розділі на підставі структурно-функціонального, комплексного мистецтвознавчого методу досліджено концепції авторського задуму у рисунку і скульптурі з окресленням індивідуальних проявів у творчості чотирьох європейських митців різних поколінь. Розглянуто творчість Альберто Джакометті, чия активна художня діяльність припала на середину та кінець ХХ століття, а також його сучасника Маріно Маріні, у роботах якого синтез графічних та пластичних форм є однією з ключових особливостей художньої мови. Також простежено досвід роботи представниці наступного покоління – Елізабет Фрінк, творчість якої охоплює середину та кінець ХХ століття та виявляє тісний зв’язок між рисунком та скульптурою. Окремо розглянуто діяльність живого представника постмодерністського дискурсу – Маркуса Люпертца, який з кінця ХХ століття та на початку ХХІ активно працював із скульптурою, поєднуючи її з сюжетами, традиційними для мистецтва доби античності. У третьому розділі на підставі проблемного, комплексного мистецтвознавчого (стилістичного, інтерпретаційного) методів дослідження означено головні етапи робочого процесу творчого проєкту, що включає в себе поетапне поєднання двовимірних та тривимірних форм. Окреслено контент синтезу рисунка та скульптури. Виявлено алгоритм втілення творчого мистецького проєкту, який передбачає інтеграцію графічних і скульптурних творів, що дає можливість відкривати нові шляхи для сприйняття та взаємодії з творами. Також проаналізовано вплив цих поєднаних медіа на форму та зміст твору, що розкривається перед глядачем через різні ракурси та інтеракції з простором. Наукова новизна дослідження полягає у дослідженні розвитку взаємодії рисунка і скульптури в європейському мистецтві другої половини ХХ – початку ХХІ століття, аналізуванні основних етапів еволюції цього синтезу, здійсненні порівняльного аналізу художніх методів, що використовуються для поєднання двовимірних і тривимірних форм у творчості різних митців, а також теоретичному узагальненні еволюціі стилів у скульптурі протягом розглянутого періоду – від класичних форм до експериментів із сучасними концептуальними підходами. Вперше проведено порівняння творчих практик художників ХХ–ХХІ століття, таких як Альберто Джакометті, Маріно Маріні, Елізабет Фрінк та Маркуса Люпертца, які працювали у графіці та скульптурі, акцентуючи увагу на особисті інтерпретації й трансформації цих технік у нові форми вираження, а також виявлено взаємодіїю між графічними лініями, що розкриваються митцями через новітні способи створення образів і концептуальних наративів, які до цього часу не мали комплексного аналізу в рамках одного дослідження. Отримані результати передбачають: систематизацію знань про поєднання рисунка та скульптури в контексті мистецьких практик другої половини ХХ – початку ХХІ століття; узагальнення досвіду художників, які використовують методи комбінування графічних та об’ємних форм, зокрема таких митців як Альберто Джакометті, Маріно Маріні, Елізабет Фрінк та Маркус Люпертц; висвітлення художніх і технічних прийомів, що використовуються сучасними скульпторами для створення багатовимірних візуальних досвідів на межі графічних і скульптурних форм; виявлення принципів взаємодії двовимірних і тривимірних елементів, які дозволяють розширювати межі традиційного сприйняття творів мистецтва; узагальнення зв’язків між методами мистецтвознавчих досліджень і іншими галузями науки, такими як історія мистецтва, естетика та культурологія, для формування нових підходів до аналізу мистецьких творів. Практичне значення дослідження полягає в тому, що основні положення, сформульовані в роботі, можуть бути використані в подальшому при розробці курсів з історії та теорії мистецтва, а також при складанні теоретичних та практичних навчальних програм з рисунку та скульптури у вищих навчальних закладах мистецького напрямку, науковій роботі, написанні довідкових статей, монографій тощо. Abstract content. The study highlights the theme of the synthesis of drawing and sculpture in the work of sculptors of the second half of the 20th - early 21st centuries, revealing their methods and artistic approaches. The work describes the basic principles of such a synthesis, which is based on the interaction of linear and plastic expressiveness, their interpenetration in the process of constructing works of art. This topic combines several current areas of artistic trends, in particular the study of spatial solutions, the relationship between materiality and idea, as well as the expansion of the boundaries of traditional techniques. In addition, the experience of artists and sculptors who actively used drawing as a basis for plastic experiments, as well as sculptural forms as a graphic element in their creative practice, is traced. Many artists sought to expand the boundaries of both aspects, using mixed techniques, combining materials and exploring new ways of interacting line and volume. The conducted research revealed the characteristic features of the artistic language of this synthesis, and also identified the main style-forming factors that influenced the formation of modern art, in which graphic and sculptural means of expression are harmoniously combined. The purpose of the research is to identify the features of the synthesis of drawing and sculpture in the work of European artists of the second half of the 20th - early 21st centuries, to analyze their methods and approaches to combining two-dimensional and three-dimensional forms. In the first chapter, the historical origins of the synthesis of drawing and sculpture are considered, traces the use of drawing as a means of studying form in the creative practice of artists of different historical periods. The methods of using drawing as a preparatory stage in the creation of sculptural works, as well as its role as an independent means of expression, are highlighted. The features of graphic sketches of ancient masters, the sketch technique of the Renaissance, academic methods of the 19th century and innovative approaches of artists of the 20th – early 21st centuries, which expanded the boundaries of traditional formmaking, are investigated. It is analyzed how in different periods drawing served as a tool for fixing ideas, a means of studying anatomy, an experimental platform for searching for dynamics and spatial solutions, which significantly influenced the development of modern sculpture. The chapter also contains a source database, which includes scientific monographs, exhibition catalogs, articles and reviews that analyze the work of individual artists and general artistic processes. Photo and video materials documenting exhibitions of modern sculpture, biennials and festivals are important, as they allow us to trace the use of drawing in sculptural practices. Additional information is provided by electronic publications, interviews, video reviews and handouts of art events that highlight the conceptual principles and methods of artists' work. In the second chapter, on the basis of the structural-functional, complex art history method, the concepts of the author's intention in drawing and sculpture are explored, with the outline of individual manifestations in the work of four European artists of different generations. The work of Alberto Giacometti, whose active artistic activity fell on the middle and end of the 20th century, as well as his contemporary Marino Marini, in whose works the synthesis of graphic and plastic forms is one of the key features of the artistic language, is considered. The experience of the representative of the next generation, Elisabeth Frink, whose work covers the middle and end of the 20th century and reveals a close connection between drawing and sculpture, is also traced. The work of a living representative of the postmodernist discourse, Marcus Lupertz, who from the end of the 20th century and the beginning of the 21st century has been separately considered, has actively worked with sculpture, combining it with plots traditional for the art of antiquity. In the third chapter, on the basis of problematic, complex art history (stylistic, interpretive) methods of research, the main stages of the work process of a creative project, which includes a step-by-step combination of two-dimensional and three-dimensional forms, are defined. The content of the synthesis of drawing and sculpture is outlined. An algorithm for the implementation of a creative artistic project is identified, which involves the integration of graphic and sculptural works, which makes it possible to open new ways for perception and interaction with works. The influence of these combined media on the form and content of the work, which is revealed to the viewer through different angles and interactions with space, is also analyzed. The scientific novelty of the study lies in the study of the development of the interaction of drawing and sculpture in European art of the second half of the 20th - early 21st centuries, the analysis of the main stages of the evolution of this synthesis, the implementation of a comparative analysis of artistic methods used to combine two-dimensional and three-dimensional forms in the work of different artists, as well as the theoretical generalization of the evolution of styles in sculpture during the period under consideration - from classical forms to experiments with modern conceptual approaches. For the first time, a comparison was made of the creative practices of artists of the 20th-21st centuries, such as Alberto Giacometti, Marino Marini, Elisabeth Frink and Markus Lüpertz, who worked in graphics and sculpture, focusing on personal interpretations and transformations of these techniques into new forms of expression, and also revealed the interaction between graphic lines revealed by artists through new ways of creating images and conceptual narratives, which until now have not had a comprehensive analysis within the framework of one study. The results obtained include: systematization of knowledge about the combination of drawing and sculpture in the context of artistic practices of the second half of the 20th – early 21st centuries; generalization of the experience of artists who use methods of combining graphic and three-dimensional forms, in particular such artists as Alberto Giacometti, Marino Marini, Elisabeth Frink and Markus Lupertz; highlighting the artistic and technical techniques used by modern sculptors to create multidimensional visual experiences on the border of graphic and sculptural forms; identifying the principles of interaction of two-dimensional and three-dimensional elements, which allow expanding the boundaries of traditional perception of works of art; generalization of connections between methods of art historical research and other branches of science, such as art history, aesthetics and cultural studies, to form new approaches to the analysis of works of art. The practical significance of the study lies in the fact that the main provisions formulated in the work can be used in the future when developing courses in the history and theory of art, as well as when compiling theoretical and practical curricula in drawing and sculpture in higher educational institutions of the art direction, scientific work, writing reference articles, monographs, etc.